Спотворена ненависть

11. ДЖУЛЗ

Бог карав мене за гріхи, які я скоїла в минулому житті. Це було єдине пояснення, яке я могла придумати, чому я опинилася в скрутному становищі.

Ми з Джошем обидва відмовилися відступити і зайняти диван, тому застрягли в одній кімнаті, на одному ліжку, на наступні дві ночі. Джентльмен запропонував би спати в іншому місці, але Джош не був джентльменом. Він був породженням Сатани... який у цей момент дивився на мене звуженими очима, поки я намагалася примудритися виїхати на лижах.

— Ви, друзі, йдіть уперед, — сказала я Ейві, намагаючись не помічати підозрілого погляду Джоша. — Я щойно згадала, що залишила дещо в будиночку.

— Упевнена? Я можу піти з тобою.

— Ні-ні-ні. Ми вже витратили достатньо часу через ситуацію з кімнатою, і я можу трохи посидіти в будиночку. — Я помахала рукою в повітрі. — Ідіть уперед. Я впораюся.

— Добре. — сказала Ейва сумнівно. — Ми будемо тут.

Я затримала подих і почекала, поки Алекс і Ейва не зникли на підйомниках, перш ніж випустити його. Колюча тривога закралася в мій організм, коли я дивилася на безкраї снігові простори переді мною.

Я не думала, що буду так переживати, враховуючи, що минуло сім років з мого останнього лижного вікенду, але та поїздка породила стільки жахливих спогадів. До того ж, там був запис...

Не думай про це.

— Що, чорт забирай, ти залишила в будиночку? — Джош перервав мою замисленість. Для людини, яка була так схвильована катанням на лижах, він, схоже, не дуже-то поспішав на трасу.

Він був повністю одягнений у першокласне лижне спорядження — чорні штани, синю куртку, натягнуту на широкі плечі, і лижні окуляри, які він підняв так, щоб вони сиділи поверх сірої шапочки. Це вбрання надавало йому грубого, спортивного шарму, через який половина жінок в окрузі з цікавістю дивилися на нього.

— Я забула свій телефон. — Я засунула руки в кишені і схопила телефон, що лежав на дні правої кишені.

— Він був у тебе в руці, коли ми йшли сюди.

Прокляття.

— Чому тебе так турбує те, що я залишила? — Я відмахнулася. — Хіба тобі не потрібно зайнятися чорним алмазом?

— Потрійним чорним алмазом, — поправив Джош. — І я працюю над цим.

— Ну, не дозволяй мені зупинити тебе.

Його погляд став оцінювальним.

— Почекай, — сказав він повільно, його очі оглядали мою фігуру так, що в мене свербіла шкіра. — Ти вмієш кататися на лижах?

— Звичайно, я вмію. — Брови Джоша піднялися ще більше, як пам’ятник його скептицизму, і я знехотя додала: — Залежно від того, як ти це визначаєш.

Мій колишній хлопець Макс навчав мене в ті вихідні, коли мені було вісімнадцять. Відтоді я не торкалася лиж.

Тривога наростала і роз’їдала мої нерви, але це не завадило мені кинути погляд на Джоша, коли він вибухнув сміхом.

Замість того щоб удостоїти його глузування відповіддю, я повернулася і пішла геть, як могла, у своїх безглуздих лижних черевиках. При кожному кроці сніг сердито злітав угору.

— Ну ж бо, Джулз. Ти ж любиш мене, правда? — Макс поцілував мене і стиснув мою дупу. — Якби ти кохала мене, ти б зробила це для мене. Для нас.

— Це з міркувань безпеки, дитинко. На випадок, якщо він вирішить висунути звинувачення.

— Я обіцяю, що нікому не покажу.

Піт цівками стікав по хребту від спогадів, але я змусила їх повернутися в коробку, де їм і місце, перш ніж вони змогли відтворитися далі. Я вже пережила їх одного разу; не потрібно було робити це знову.

— Почекай, — усе ще сміючись, Джош наздогнав мене. Цей звук прогнав залишки моєї небажаної подорожі провулком пам’яті, і вряди-годи мені не захотілося дати йому ляпаса, хоча через наступні слова з його вуст захотілося. — Ти хочеш сказати, що вбралася в лижний костюм, узяла напрокат лижі й пройшла весь цей шлях сюди... але ти не вмієш кататися на лижах? Якого біса ти нічого не сказала раніше? Ти могла б записатися на уроки або щось на кшталт цього.

— Я думала, що зможу діяти за обставинами. — Це був не найкращий план, але це був план. Свого роду.

— Ти думала, що зможеш діяти за обставинами на лижах?

Мої щоки спалахнули.

— Очевидно, я передумала.

— Ага, добре, що передумала, інакше ти б напевно померла. — Сміх Джоша нарешті вщух, але веселощі затримувалися в куточках його рота, і ямочка дражнила мене, з’явившись наполовину.

Мій шлунок стиснувся. Я ніколи раніше не стикалася зі щирими веселощами Джоша. Його посмішка, позбавлена сарказму і злоби, була... бентежною, навіть коли це була лише чверть посмішки.

— Я проведу залишок дня в будиночку, тож не хвилюйся, що я помру. — Я схрестила руки на грудях. — Можливо, я знайду хлопця, який навчить мене кататися на лижах.

— На кшталт того, якого ти трахала поглядом у лобі? — запитав він, його тон був сухим.

— Можливо. — Я не звернула уваги на частину трахала поглядом. Він здавався дивно зацикленим на моїй короткій взаємодії з незнайомцем, хоча хлопець був симпатичним. Можливо, я зможу розшукати його пізніше. Флірт завжди піднімав мені настрій, і я могла б скористатися якоюсь дією, не пов’язаною з моєю рукою або друзями на батарейках.

Джош потер рукою щелепу, його брови були напружені, а вилиці — як прорізи на тлі снігу.

— Я навчу тебе кататися на лижах.

— Звісно.

— Я серйозно.

Я зробила паузу, очікуючи, що він почне плескати і зловтішатися з приводу того, як він мене обдурив, і що я насправді не думала, що він буде мене вчити, чи не так?

Але момент так і не настав.

— Навіщо тобі це робити? — Мій шлунок знову стиснувся без жодної причини. — А як же твій улюблений потрійний чорний алмаз?

Пропозиція Джоша допомогти мені не мала сенсу, тим паче що він увесь ранок повторював про цю чортову лижну трасу. Якби він навчав мене кататися на лижах, нам би довелося дотримуватися траси для початківців.

— Я роблю це, тому що я хороша людина. Мені подобається допомагати друзям моєї сестри, — спокійно сказав Джош. Точно. А я була королевою клятої Англії. — Крім того, катання на лижах — це катання на лижах. Схил не має значення.

— Я впевнена, що це неправда. — Навіть я, новачок, знала це.

Джош видав багатостраждальний зітхання.

— Слухай, ти хочеш навчитися чи ні?

— Я навчу тебе кататися на лижах. — Зуби Макса блиснули білим на його обличчі. — Довірся мені. Я не дозволю тобі впасти

.

У мене защеміло в грудях. Я ненавиділа, що Макс усе ще мучить мене в сьогоденні, коли він має гнити в минулому, де йому й місце.