Спотворена ненависть

10. ДЖОШ

Недовга товариськість, яку ми з Джулз відчули в клініці, згасла менш ніж за двадцять чотири години, коли я прибув до терміналу приватних літаків аеропорту, щоб знайти її з палаючими очима, сповнену ентузіазму й надто самовдоволеною від того, що вона випередила мене в аеропорту.

— Ти запізнився. — Джулз потягувала свою каву. Без сумніву, це був карамельний мокко з додатковим топінгом на вівсяному молоці, бо в неї була непереносимість лактози і вона ненавиділа смак мигдалевого молока.

Так передбачувано.

— Посадка ще не почалася, а отже, я не запізнився. — Я опустився на сидіння навпроти неї і насупився, дивлячись на її вбрання. Штани для йоги і черевики, доповнені пухнастою фіолетовою курткою і величезними сонячними окулярами, які вона поставила на голову. — Де, чорт забирай, ти купила свою куртку? У Barneys R Us?

— Не очікувала, що людина, яка приїхала в аеропорт у спортивках, розбирається в моді. — Погляд Джулз перемістився на спортивки, і моє роздратування перейшло в самовдоволене задоволення, коли вона на секунду затрималася на певній ділянці.

— Сфотографуй. Довше збережеться, — протягнув я.

Її очі перемістилися на мої.

— Дякую за пропозицію, але я просто думаю про те, як легко було б відрізати твою коштовність. — Вона посміхнулася. — Спи спокійно в ці вихідні, Джоші. Ніколи не знаєш, що відбувається вночі.

Я не потрудився відповісти на її безглузду погрозу, але я підняв брови, коли вона підняла маленький білий паперовий пакунок, що лежав поруч із нею, і без попередження жбурнула його в мене.

Я легко зловив його, мої рефлекси були відточені роками занять спортом.

Я відкрив пакет, і мої брови піднялися вище, коли я побачила чорничний мафін, що лежав на дні.

— На знак подяки за кекс. — Можливо, освітлення мене обманювало, але мені здалося, що я помітив слабкий рожевий відтінок на щоках Джулз. — Не люблю бути в боргу перед людьми.

— Це був кекс, Джей Р, а не кредит. — Я струснув пакет. — Ти отруїла його? — запитав я, повторюючи її вчорашнє запитання. — Ейва засмутиться, якщо її улюблений брат помре під час її святкової поїздки, а значить, Алекс засмутиться, а значить, ти помреш.

Її зітхання містило втому тисячолітньої давнини.

— Джоше, з'їж цей клятий мафін.

Я роздумував лише дві секунди, перш ніж знизав плечима.

Чорт із ним. Були й гірші способи піти, ніж смерть від чорниці.

— Дякую, — сказав я знехотя.

Я відірвав шматочок кондитерського виробу і запхав його до рота, поки мої очі блукали по терміналу.

— Де щаслива пара?

— Напевно, шепочуть одне одному ніжності за сніданком. — Джулз нахилила голову в бік ресторану химерного вигляду, що був далі по терміналу.

Я фиркнув при думці про те, що Алекс може шепотіти всілякі ніжності кому завгодно, навіть моїй сестрі.

— Ти не приєдналася до них?

— Не хотілося бути третьою зайвою.

— Раніше тебе це ніколи не зупиняло.

Замість того щоб відповісти, вона подивилася на мене поверх краю своєї чашки, між її бровами утворилася невелика виїмка.

— Це дивно для тебе? — запитала вона. — Відправитися в поїздку з Алексом.

Я зробив паузу, моя щелепа напружилася на секунду, перш ніж я продовжив жувати.

— Що є, те є. Ейва попросила, і я тут. Кінець, — сказав я, закінчивши їсти.

Між нами повисло напружене мовчання, насичене невисловленими словами.

Джулз опустила свою склянку і знову піднесла її до рота, ніби хотіла захистити себе від того, що вона збиралася сказати далі.

— Ти хороший брат.

Жодної уїдливості, тільки щирість, але слова зачепили мене десь на південь від мого нутра.

— Твоя сестра в лікарні...

— Ледь не потонула...

— Мені шкода, синку, але твоя мама... у неї сталося передозування...

— Він брехав нам. — Сльози потекли по щоках Ейви. — Він брехав нам обом.

— Приєднуйся до нас на свята. — Я поплескав Алекса по плечу. — Проводити Різдво на самоті просто неправильно.

— Мені було б легше, якби за нею доглядав хтось, кому я довіряю, розумієш?

— Ти єдина людина, якій я довіряю, за межами моєї родини. І ти знаєш, як я турбуюся про Ейву...

Незв'язні спогади заполонили мій мозок.

Чи був я хорошим братом?

Мене не було поруч, коли Ейва мало не померла, двічі. Я був занадто сліпий, щоб побачити правду про нашого батька всі ці роки. Я рівнявся на нього, робив усе можливе, щоб він пишався мною. І я майже штовхнув Ейву в обійми Алекса, бо знову довірився комусь, хто зрештою зрадив мене.

Зрештою, стосунки Алекса й Ейви налагодилися, але я ніколи не забуду ті місяці, коли вона ходила будинком, як оболонка самої себе. Тиха, замкнута, позбавлена тієї іскри, яка робила її нею. Щодня, прокидаючись, я боявся, що знайду її так само, як знайшов нашу маму — із надто великою кількістю пігулок у шлунку й недостатньою волею до життя.

Усе тому, що я був надто до біса дурний і довірився людям, яким не мав довіряти.

Я знав, що технічно це не моя вина, що Майкл намагався вбити Ейву, або що моя мама наклала на себе руки, або що Ейва закохалася в Алекса. Але в цьому і полягала вина. Їй було наплювати на факти і причини. Вона проростала з найдрібніших насінин сумніву, пробиралася крізь тріщини психіки, і на той час, коли ви усвідомлювали, що це за мерзенна темрява сочиться по ваших венах, вона вже заривалася так глибоко, що ви не могли викопати її, не втративши частину себе.

— Джоше. — Голос Джулз звучав приглушено й далеко. — Джоше!

Цього разу він був голоснішим і чіткішим, настільки, що висмикнув мене з моїх думок і повернув назад у залитий сонцем термінал.

Я моргнув, моє серце вдарилося об грудну клітку з такою силою, що задзвеніли кістки.

— Угу.

Виїмка між її бровами поглибилася, і в її очах промайнуло щось схоже на занепокоєння.

— Я кликала тебе на ім'я останні п'ять хвилин. Ти... у порядку?

— Угу, — повторив я. Я провів рукою по волоссю і змусив себе зробити глибокий вдих, поки серцебиття не сповільнилося до нормального ритму. — Просто думав про деякі речі.

Це була найжалюгідніша відповідь, яку я міг дати, але Джулз не стала мене переконувати. Замість цього вона ще хвилину дивилася на мене, перш ніж перевести погляд через моє плече і сказати:

— Алекс і Ейва тут.

Я повернув голову, щоб побачити, як пара з'являється в полі зору.

— Гей! — Ейва відірвалася від Алекса й обійняла мене. — Ти вчасно.

— Чому всі думають, що я не пунктуальний? Я пунктуальний, — бурчав я.