Спотворена ненависть

Він відкрив рот, потім закрив його і відкинувся на стільці, заклавши пальці за голову.

— Ти подобаєшся мені набагато більше, коли мовчиш. Я повинен приносити тобі їжу частіше.

— Добре, що мені наплювати, подобаюся я тобі чи ні. — Мої слова капали медом. — Але якщо ти хочеш пригостити мене їжею, давай. Тільки знай, що я перевірю кожен дюйм, перш ніж він потрапить до мене в рот.

Я зрозуміла свою помилку до того, як речення повністю покинуло мій рот.

Лайно. Це вийшло брудніше, ніж я хотіла.

Обличчя Джоша розпливлося в диявольській усмішці.

— Не треба. — Я підняла одну руку, мої щоки потеплішали. — Убережи себе від того дитячого жарту, який ти збирався вивергнути.

На мій подив, він так і зробив.

Джош постукав пальцем по стопці паперів переді мною.

— Ти знаєш, що є й інші місця, де ти могла б працювати, крім кухні.

— Наприклад, де, у ванній? — LHAC був крихітним, і я не хотіла нав'язуватися на чуже робоче місце. — Усе в порядку. Тут комфортно.

Якщо не звертати уваги на крижану температуру, хиткий стіл і жорсткі дерев'яні стільці, тобто. Але все ж це краще, ніж працювати, сидячи на сидінні унітазу.

— Так, якщо порівнювати з сибірською дикою природою.

Я видала роздратований зітхання.

— Ти тут, щоб працювати, чи щоб дошкуляти мені?

— Я можу робити і те, і інше. Я чудовий багатозадачник, — проворчав Джош, перш ніж його очі стали серйозними. — Чув, сьогодні в нас нова справа.

— Ага. — Я підсунула до нього папери, перемикаючись у робочий режим. — Бауери. Мати, Лаура Бауер, впала зі сходів і не може працювати наступні два місяці. Страховки немає, тож у них шалена кількість медичних рахунків, а вона — єдиний годувальник родини. Її чоловік Теренс вийшов із в'язниці кілька років тому, але не зміг знайти роботу через судимість. У них двоє дітей, Дейзі й Томмі, шести і дев'яти років.

— Їм загрожує виселення. — Джош просканував файли.

Я кивнула.

— Лаурі потрібне стабільне місце, щоб відновитися після падіння, не кажучи вже про проблеми, які супроводжують бездомність.

Мутні, непотрібні спогади заполонили мій мозок при останньому слові.

Холодні ночі. Порожній шлунок. Безперервний свербіж тривоги, що повзає по моїй шкірі.

Моя ситуація відрізнялася від ситуації Бауерів, але я надто добре пам'ятала, як це — прокидатися щоранку і гадати, чи останній це день, коли в мене є дах над головою і їжа на столі.

Моя мати працювала офіціанткою, але їй було цікавіше витрачати свої мізерні доходи на покупки, ніж оплачувати рахунки. Іноді світло відключали в той момент, коли я робила уроки, бо вона забувала оплатити рахунок за електрику. Зрештою, у віці десяти років я придумала, як викачувати електрику в нашого сусіда. Не найетичніше рішення, але я зробила те, що повинна була зробити.

Тремтіння пробігло по мені.

З тобою все гаразд. Ти більше не та маленька дівчинка.

— Я знаю її. — Джош вдарив кісточкою пальця по паперу з прикріпленою до нього фотографією Лаури, повертаючи мене в сьогодення. — Я лікував її, коли вона поступила. Множинні переломи кісток, сильні забої, вивих щиколотки. Проте вона була в гарному настрої, жартувала, намагалася утримати своїх дітей від паніки. — Його обличчя пом'якшилося. — Невідкладна допомога може бути розмитою, але я пам'ятаю її.

— Ага, — тихо сказала я. — Вона здається дуже милою.

Я ніколи не зустрічалася з Лаурою, але могла сказати, що вона була такою матір'ю, за яку я б убила, щоб мати.

Я прочистила горло, намагаючись розв'язати вузол емоцій, який там оселився.

— З юридичного погляду очевидним рішенням є зняття судимості з Теренса, щоб він міг знайти роботу, — сказала я. Як адвокат-практик клініки, Ліза мала підписувати все, що я робила, і вона погодилася, що очистити його особисту справу — найкраще рішення. — Його звинуватили у зберіганні марихуани. Одна унція, і він провів за це рік у в'язниці.

Моєю шиєю пробіг жар, як тоді, коли я вперше дізналася подробиці справи. Мало що злило мене більше, ніж несправедливість драконівських законів про наркотики.

— Хіба не нерозумно? Деякі ґвалтівники отримують лише кілька місяців у в'язниці, але варто тобі мати трохи марихуани, і твій послужний список буде заплямований назавжди. Це така нісенітниця. У Колорадо фермери отримують величезні доходи від продажу марихуани, а таких людей, як Теренс, за це засуджують. Скажи мені, де в цьому справедливість? Я... що? — Я зупинилася, помітивши, що Джош дивиться на мене з крихітною, майже зачарованою посмішкою.

— Я ніколи не бачив, щоб ти так переживав через щось, що не стосується мене.

— Вкотре ти довів, що твоє самолюбство не знає меж. — Мій спалах гніву охолонув, хоча обурення несправедливістю всього цього залишилося. — Це не я порушила перемир'я, — додала я. — Факт.

— Звичайно, факт, — сухо сказав Джош. — Але ти маєш рацію. У тому, що сталося з Теренсом, немає жодної справедливості.

Я нахилила голову, впевнена, що почула.

— Повтори це. Друге речення.

Спочатку вибачення, потім визнання, що я була права. Чи справді це Джош, що сидить навпроти мене, чи інопланетяни викрали його й поміняли на більш приємне тіло?

— Ні.

— Повтори. — Я штовхнула його ногою, заробивши похмурий погляд. — Я хочу почути, як ти скажеш це знову.

— Саме тому я й не буду.

— Ну ж бо. — Я зробила йому свої найкращі щенячі очі. — Сьогодні п'ятниця.

— Це не має жодного стосунку ні до чого. — Джош видав довгий, вимучений зітхання, коли я посилила потужність своїх щенячих очей. — Я сказав, ти маєш рацію. — У його голосі було стільки невдоволення, що я мало не розсміялася. — Але тільки в цьому. Більше ні в чому.

— Бачиш. Це було не так уже й складно. — Я акуратно склала обгортку від кексу в квадрат і відклала її вбік, щоб використовувати в майбутньому. — У тебе славна посмішка, коли ти не поводишся як віслюк, — додала я великодушно, оскільки ми були милими.

— Дякую.

Я проігнорувала сарказм Джоша і знову переключилася на справу. Я хотіла закінчити всю роботу до від'їзду, щоб не довелося витрачати вихідні на переживання з цього приводу. Наша поїздка до Вермонта була завтра, і хоча я не дуже-то чекала двох днів у хатині з Джошем, я з нетерпінням чекала на свою першу відпустку цього року.

Поїздка в Ельдорру на коронацію Бріджит не рахувалася. Я пробула там лише одні вихідні, і вони були настільки божевільними, що в мене ледь вистачало часу на сон, а тим паче на огляд визначних пам'яток.