Спотворена ненависть

9. ДЖУЛЗ

Якби місяць тому хтось сказав мені, що я охоче погоджуся на перемир'я з Джошем Ченом, я б розсміялася йому в обличчя і запитала, що він курить. Ми з Джошем були так само здатні поводитися ввічливо один до одного, як тигр здатний поміняти свої смуги.

Але, як би мені не було неприємно це визнавати, в його міркуваннях був сенс. Я пишалася своєю роботою, і найменше мені хотілося, щоб мої особисті почуття відбивалися на робочому місці. До того ж, його вибачення застали мене зненацька, і мій мозок впав у ступор. Я була не в змозі мислити розсудливо, а тим більше не могла продумати, якими можуть бути наслідки припинення вогню з Джошем Ченом.

Дивно, але вони не були жахливими... хоча, можливо, це тому, що я не бачила Джоша після перемир'я. За словами Барбс, він приходив тільки у свої вихідні дні або коли не втомлювався після зміни.

Я не заперечувала проти цього. Що рідше я його бачила, то краще. Частина мене все ще була збентежена тим, як я втратила спокій, коли він звинуватив мене в тому, що я несерйозно ставлюся до своєї роботи. Протягом багатьох років ми ображали одне одного набагато сильніше, але саме цей випадок змусив мене зірватися.

Це був не вперше, коли мене засуджували за мою зовнішність і мою сім'ю, за кар'єру, яку я обрала, та одяг, який я носила, за те, як я надто голосно сміялася, коли мала б бути скромною, та надто сміливо заявляла про себе, коли мала б бути непомітною. Я звикла відмахуватися від критики, але глузування і косі погляди накопичувалися з часом, і я дійшла до того, що просто втомилася.

Втомилася працювати вдвічі більше, ніж усі інші, щоб мене сприймали всерйоз, і ще більше боротися, щоб довести свою значущість.

Я похитала головою і спробувала переключити увагу на документи, що лежали переді мною. У мене не було часу на вечірку жалості. Мені потрібно було закінчити перевірку фактів в одній справі сьогодні, а клініка закривалася за три години.

Я встигла переглянути половину паперів, коли двері відчинилися і увійшов Джош, несучи невелику коробку з Crumble & Bake.

— О, дивіться, невже це... — Моє улюблене диявольське кодло. Я відкусила залишок слів, коли Джош із викликом підняв брову. — Брат моєї найкращої подруги.

Знадобиться деяке звикання, перш ніж я приборкаю свій інстинкт образити його, щойно побачу його обличчя.

— Дотепне спостереження. — Він поставив коробку на стіл і сів поруч зі мною. До мене долетів запах його одеколону, змішуючись із солодким ароматом, що долинає з коробки. — Дай вгадаю. Ти так дратуєш інших співробітників, що вони вигнали тебе на кухню?

— Якби в тебе була хоч крапля спостережливості, ти б помітив, що для мене ще немає столу. — Я змусила себе не дивитися на тістечка. Не піддавайся спокусі солодощів. — Я працюю на кухні, поки його не доставлять. І, — я направила на нього свою ручку, тріумф наповнював мої вени, — ти порушив перемир'я.

— Ні, не порушив. — Джош закотив рукава, оголивши засмаглі, вкриті легкими венами передпліччя. На його зап'ясті виблискував важкий годинник, і, як людина, яка небайдужа до чоловіків і годинників, я б знайшла це видовище сексуальним, якби він не був, ну, ним. — Сарказм — це не те саме, що образа. Я постійно язвлю зі своїми друзями. Так я показую свою любов.

Я закотила очі так сильно, що здивувалася, як я не потрапила в інший вимір.

— Так, ти явно хотів показати свою любов до мене своєю заявою.

— Ні, я хотів показати свою любов до тебе цим. — Джош розтягнув свою промову з перебільшеною повільністю, наче говорив із дитиною. Він відкрив коробку, і мій погляд зупинився на кексі, який лежав у самому центрі.

Солона карамель. Мій улюблений.

Мій шлунок видав слабке схвальне бурчання. Я була так захоплена роботою, що не їла відтоді, як кілька годин тому пообідала салатом і смузі.

Губи Джоша піднялися в усмішці, а я голосно тасувала свої папери, щоб приховати звук. Я не хотіла приносити йому задоволення, пускаючи слину на все, що він купив.

— Вважай це моєю офіційною оливковою гілкою. — Він підштовхнув коробку до мене. — Поряд з тим, що я не згадую, як ти порушила перемир'я, образивши мої спостережливі здібності, які, до речі, чудові.

Тільки Джош міг приписати собі заслугу в тому, чого він не зробив, що він щойно зробив.

Замість того щоб сперечатися з ним, я з підозрою втупилася на кекс.

— Ти отруїв його? — Була різниця між ввічливістю і тим, щоб без спонтанно пригостити когось його улюбленим кексом.

— Ні, я поспішав. Можливо, наступного разу.

— Умора. Netflix має зробити для тебе стендап-виставу. — Я вийняла кекс із коробки і уважніше оглянула його на предмет ознак підробки.

— Знаю. — Джош випромінював самовпевненість. — Це одна з багатьох моїх чудових якостей.

Я боролася з черговим закочуванням очей. Напевно, сотні бідних душ ходили навкруги з низькою самооцінкою, а Джош Чен міг плисти по життю з его розміром з Юпітер. Сатана, мабуть, відволікся того дня, коли створював своє пекельне створіння, і налив у мензурку Джоша занадто багато нестерпності.

— Звідки ти знаєш, що солона карамель — моя улюблена? — Я примружилася на крихітний чорний слід на обгортці кексу.

Проста подряпина від неакуратного маркера чи доказ отрути? Хммм...

— Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти це. — Джош кивнув на великий напій, що стояв на столі. — Щоразу, коли я бачу тебе, ти вдихаєш карамельний мокко розміром з твою голову.

Окей, справедливе зауваження. Моя любов до всього, що має карамельний смак, не була секретом.

— Продовжуй у тому ж дусі, і в тебе буде діабет, — додав він. — Весь цей цукор не корисний для тебе.

— Отже, ти годуєш мене ще більшою кількістю цукру в надії, що я стану діабетиком. — Вільною рукою я постукала ручкою по столу. — Я знала, що в тебе мерзенні наміри.

Джош зітхнув і вщипнув себе за брову.

— Джулз, з'їж цей клятий кекс.

Я придушила посмішку. У цей момент я здебільшого знущалася з нього, і я справді вмирала від голоду. Якщо мені судилося померти, то краще померти, з'ївши те, що я люблю.

Я зняла обгортку і відкусила маленький шматочок. Тепла, чудова солодкість увірвалася на мій язик, і я не змогла стримати тихий стогін вдячності.

Ніщо не зрівняється з кексом із солоною карамеллю після довгих годин роботи.

Джош спостерігав за тим, як я їла, і його роздратований вираз обличчя змінився чимось, що я не могла визначити.

Нехарактерне для мене почуття сорому вкололо мене.

— Що?