Страница 25 из 179
Я виплюнув слова. Це був перший раз, коли я вибачався перед Джулз, і я хотів покінчити з цим якомога швидше.
Те, що я вчинив правильно, не означає, що це має мені подобатися.
Я приготувався до зловтіхи Джулз, але її не було. Натомість вона просто втупилася на мене, ніби я не говорив.
Я продовжив.
— Однак клініка важлива для мене, і я не хочу, щоб наші... розбіжності заважали нашій роботі. Тому я пропоную перемир'я.
Пропозиція про перемир'я могла б бути рівносильною капітуляції, але я відмовився дозволити нашій ворожнечі отруїти мій час у клініці. У будь-якому іншому місці — добре. Але не тут.
Вона наморщила лоб.
— Перемир'я.
— Тільки коли ми в клініці. — Я не був настільки наївним, щоб думати, що ми зможемо підтримувати хоч якусь подобу миру поза робочою обстановкою. — Ніяких образ, ніяких уїдливих коментарів. Ми залишаємося професіоналами. Домовилися? — Я простягнув руку.
Джулз подивилася на неї так, наче це була згорнута кобра, яка чекає на удар.
— Якщо, звісно, ти не думаєш, що не впораєшся.
Задоволення просочилося через мене, коли її губи потоншали. Я зачепив нерв суперника, як я і знав.
Вона не зводила з мене очей, коли схопила мою руку і стиснула. Сильно.
Господи. Для такої маленької людини вона була до біса сильною.
— Домовилися, — сказала вона з посмішкою.
Я посміхнувся у відповідь крізь зціплені зуби і стиснув ще сильніше, насолоджуючись тим, як роздуваються її ніздрі від тиску.
— Чудово.
Забудьте про те, що я говорив про нудьгу.
Це будуть цікаві кілька місяців.