Страница 24 из 179
— Я тут працюю. Ти працюєш у невідкладній допомозі. — Джулз вигнула брову. — Бачу, у тебе вже починається старечий маразм. Ось що відбувається, коли твій мозок використовує всі свої обмежені здібності на підтримку життєдіяльності.
Прокляття. У мене не було на це часу. Я прийшов сюди, щоб забрати свій зарядний пристрій, а тепер я застряг, сперечаючись із цією дияволицею, коли все, чого я хотів, це спати.
Але було вже надто пізно. Відступати було не можна, якщо тільки я не хотів, щоб вона до кінця віку втирала мені в обличчя, що останнє слово за нею.
— Не проектуй, це непристойно. Те, що в тебе розумові здібності нижчі за середні, не означає, що так буде в усіх інших. — Усмішка торкнулася мого рота, коли її око сіпнулося. — Що стосується клініки, я працюю тут волонтером відтоді, як навчався в медичному коледжі.
Переклад: це мій простір. Я перший на нього претендував.
Чи був це юнацький погляд на речі? Можливо. Але було так мало місць, де я почувався по-справжньому вдома. Клініка була одним із них, і присутність Джулз розбила б цей спокій вщент.
— Ще не пізно звільнитися. — Я притулився до стіни, не зводячи з неї очей у мовчазному виклику. — Тобі було б цікавіше проводити вільний час в іншому місці. Упевнений, що знайдеться бідолаха, готовий заповнити прогалини у твоєму розкладі, якщо тобі нудно.
— Те ж саме я можу сказати і про тебе, Джаджі МакДжош
11
. — Джулз відпила кЕйви з мого клятого кухля. — Або в тебе закінчилися жінки, які ведуться на твою нісенітницю? Якщо тільки ти не використовуєш привід волонтера, щоб підчепити жінку, що просто сумно.
Я скоротив відстань між нами на три кроки і грюкнув долонями по столу з такою силою, що задзвеніли текстовиділювачі, викладені поруч з її паперами. Я нахилився вперед, доки наші обличчя не опинилися за кілька сантиметрів одне від одного, і наші подихи змішалися в хмарі ворожості.
— Звільнись. — Це слово вібрувало між нами, напружене й люте.
Очі Джулз блиснули викликом.
— Ні.
Її повільна, точна вимова підняла мій кров'яний тиск ще на один щабель.
Кісточки пальців впилися в тверде дерево, коли я стиснув руки в кулаки на столі. Серце калатало так сильно, що його барабанний бій лунав луною в моїй голові, дратуючи мене.
Я не знав, чому ця річ мене так турбує. Джулз була новим науковим співробітником. Ну і що? Я не часто приходив у клініку, і мені не потрібно було розмовляти з нею, якщо я не хотів. До того ж, її посада була тимчасовою. Вона піде через кілька місяців.
Але від однієї думки, що вона тут, у моєму сховищі, п'є з мого кухля, сміється з моїми друзями і наповнює своєю присутністю кожну молекулу повітря, ставало до біса важко дихати.
Раз. Два. Три. З кожним рахунком я змушував кисень надходити в легені.
За кілька футів від мене гудів холодильник, не звертаючи уваги на битву, що розігралася на кухні. Тим часом годинник цокав, наближаючись до півгодини, нагадуючи мені, що я вже давно мав піти.
Душ. Постіль. Блаженний сон.
Вони кликали мене на ім'я, але я був тут, віч-на-віч із Джулз, не бажаючи розмахувати білим прапором у нашій мовчазній війні.
Навіть на такій близькій відстані я не міг помітити жодної вади на її кремовій шкірі. Однак я міг порахувати окремі вії, що обрамляють її карі очі, і помітити крихітну родимку над верхньою губою.
Той факт, що я помітив ці речі, розлютив мене ще більше.
— Я думав, ти займаєшся корпоративним правом. Великі гроші. Престиж. — Кожен склад прозвучав холодно і різко, щоб вжалити. — Можливо, клініка і не така шикарна, як Silver & Klein, але тут ми виконуємо важливу роботу. Це не ігровий майданчик, на якому ти можеш вовтузитися, поки не перейдеш у «вищу лігу».
Це був удар нижче пояса. Я знав це навіть тоді, коли говорив.
Джулз, імовірно, потрібна була робота, щоб протриматися до складання іспиту на адвоката, і в цьому не було нічого поганого.
Але моє розчарування — через батька, через Алекса, через порожнє, гризуче почуття в грудях, яке мучило мене більше ночей, ніж я хотів визнати, — перетворило мене на людину, яку я не впізнавав і яка мені не особливо подобалася. Зазвичай я міг прикинутися тим самим безтурботним хлопцем, яким був у коледжі, але з якоїсь причини моя маска ніколи не трималася довго з Джулз.
Можливо, це було тому, що мені було все одно, чи бачить вона в мені найгірше. Було певне звільнення в тому, щоб не перейматися думкою інших людей.
— Як це схоже на тебе — припускати найгірше про мене. — Якщо мій голос був холодним, то голос Джулз був інферно, спопеляючи гострі краї мого роздратування, доки не лишився лише попіл сорому.
— Ти що, думаєш, я приходитиму сюди щотижня, штовхатиму кілька папірців
12
і прикидатимусь, що працюю, тільки тому, що я тимчасовий співробітник? Новина, придурок, коли я беруся за щось, я роблю це добре. Мені байдуже, чи це велика юридична фірма, некомерційна організація або клятий лимонадний кіоск наприкінці безвихідної дороги. Ти не кращий за мене тільки тому, що ти лікар, а я не диявол тільки тому, що хочу зробити високооплачувану кар'єру. Тож можеш забрати своє святенницьке ставлення і засунути його собі в дупу, Джош Чен, бо з мене досить.
У кімнаті запанувала тиша, яку порушувало тільки нерівне дихання Джулз. Її колишня незворушність випарувалася, змінившись почервонілими щоками і палаючими очима, але вряди-годи я не отримував задоволення від того, що розлютив її.
Я відкрив рот, щоб щось сказати, що завгодно, але був занадто приголомшений, щоб сформулювати відповідну відповідь.
За ці роки ми з Джулз обмінялися більшою кількістю шпильок, ніж я міг порахувати. Вона завжди давала стільки ж, скільки отримувала, але те, що сталося зараз... якби я не знав краще, я міг би заприсягтися, що вона справді образилася.
Розпечена кочерга провини встромилася мені в груди.
Я випростався і провів рукою по обличчю, задаючись питанням, коли, чорт забирай, моє життя стало таким складним. Я сумував за тими днями, коли ми з Джулз ображали одне одного без провини й докорів сумління, коли моя сестра не була закохана в мого колишнього найкращого друга, і коли мій найкращий друг усе ще залишався моїм другом.
Я сумував за тими днями, коли я був собою.
Тепер я збирався зробити те, за що старий Джош швидше відрубав би собі руку, ніж зробив.
— Мені не слід було цього говорити, — нарешті визнав я. — Це був удар нижче пояса, і я... — У моїй щелепі напружився мускул. Прокляття. — Вибач.