Спотворена ненависть

— Частина мене ображена, що ти так відверто ігноруєш мене. — Його тон був сухішим, ніж джин у його келиху. — Інша частина заінтригована.

Жар обпалив мої щоки. Слід визнати, зараз я була жахливою компанією.

Я також готова посперечатися, що Ашера не часто ігнорували, і не тільки тому, що він був володарем «Золотого м'яча». Якби він не був таким талановитим футболістом, він би заробляв на життя як супермодель.

Скульптурні вилиці, зелені очі, темне волосся... а я не відчувала нічого, крім свого колишнього розчарування через ситуацію з Джошем.

Іноді я злилася на саму себе з більшої кількості причин, ніж можна було порахувати.

— Твоє его витримає, — легковажно відповіла я, намагаючись струсити з себе меланхолію. — Хоча я здивована, що кепка справді працює.

Ашер натягнув бейсболку так низько, що вона приховувала половину його обличчя, а його проста футболка і джинси були далекі від стильного вбрання, яке він зазвичай носив. Густа щетина покривала його зазвичай чисто поголені щоки і щелепу. Проте я була здивована тим, як багато людей проходило повз нас, не удостоївши його й поглядом.

Він мав рацію. Люди бачили те, що очікували побачити.

— Чому ти взагалі у Вашингтоні? — запитала я, змінюючи тему. — Ти сказав, що приїхав у місто в останню хвилину?

— Не можу сказати, інакше мій агент уб'є мене. — Ашер допив свій напій. — Але в мене призначено кілька зустрічей у США, і одна з них — у Вашингтоні.

Я була здивована, що його поїздка до США не потрапила в усі новини. З іншого боку, я не стежила за спортивними подіями, тож, можливо, так воно і було, а я просто не знала.

— Це дивне відчуття — бути таким знаменитим? — запитала я. Я не могла собі уявити, що кожен мій крок обговорюватимуть.

— Було, але я звик. — Він блиснув сардонічною посмішкою. — Можу я відкрити тобі секрет? — Коли я кивнула, він сказав: — Я ніколи не хотів бути знаменитим.

Мої брови злетіли вгору.

— Та годі.

Деякі знаменитості уникали уваги, але Ашер, здавалося, досягав успіху в ній. Він завжди зустрічався з останньою супермоделлю, водив найшвидшу машину і відвідував найкрутіші вечірки.

— Це правда. — Він відкинувся на спинку стільця. — Є певна свобода в тому, щоб бути так званим «ніким». Жодних очікувань, жодного тиску, тільки я і моя любов до гри. Тривалий час я стримував себе, бо боявся потрапити у вищу лігу. Я, ніхто з Беркшира, який грає за найкращі клуби і проти найкращих гравців світу? Я не заслуговував на це. Але я люблю футбол – або соккер, як ви, американці, його називаєте – і це мислення вплинуло на мою гру. Я навіть не усвідомлював цього, поки мій старий тренер не сказав мені про це. А тепер... — Ашер знизав плечима. — Як я вже сказав, я звик до популярності. Але, що важливіше, я можу грати відповідно до свого потенціалу. Мені просто потрібно було піти з власного шляху

26

.

«Я не заслуговував на це».

Ці слова луною відгукнулися в моїй голові й наповнили мої легені раптовим, крижаним усвідомленням. О Боже. Можливо, причина в тому, що я...

— Досить про мене, — сказав Ашер. — Давай поговоримо про те, чому цей хлопець останні п'ятнадцять хвилин дивиться на мене так, ніби хоче відірвати мені голову. — Він нахилив підборіддя до когось через моє плече.

Невже його хтось нарешті впізнав?

Я повернулася, і моє усвідомлення змінилося шоком, коли я побачила Джоша, який сидів через кілька столиків. Я сиділа спиною до дверей, тому не помітила, як він увійшов...

Замість того щоб відвернутися, Джош витримав мій погляд, його очі потемніли, а щелепа напружилася. Повітря раптом затріщало від електрики, яка запалила мої нерви.

— Це той хлопець із весілля, так? — Ашер повернув мою увагу до себе. У його очах світилися веселощі — Хлопець?

— Не зовсім. — Більше ні.

Веселощі посилилися.

— Тоді це складно.

— Є таке. — Складна, заплутана й одна з небагатьох прекрасних речей, які я пережила у своєму житті.

Попри те, що я більше не дивилася на Джоша, іскри від двох секунд нашого зорового контакту залишилися.

«Я не заслуговував на це».

«Мені просто потрібно було піти з власного шляху».

Весь інтерес, який я відчувала до продовження випивки з Ашером, розвіявся в прах.

— Мені дуже шкода, але...

— Іди. — Він відмахнувся від мене. — Я передчував, що наша ніч обірветься. І я на дев'яносто відсотків упевнений, що моє прикриття зірвано, тож рятуйся, поки можеш.

Я простежила за його поглядом і помітила двох чоловіків, що прямували до нас, їхні очі були прикуті до Ашера з ентузіазмом надмірно ревних фанатів.

Так, уже.

— Удачі.

Ашер розсміявся.

— Дякую за це, і за те, що склала мені компанію на кілька годин. Якщо коли-небудь будеш у Манчестері – дай мені знати.

— Обов'язково.

Я відійшла від нього якраз у той момент, коли чоловіки підійшли до нашого столика.

— Ви Ашер Донован? — запитав один із них. — Я ваш великий фанат! Той гол, який ви забили «Барселоні» минулого року...

Я похитала головою, сподіваючись, що Ашер не зазнає нападу натовпу, коли всі зрозуміють, хто він такий. Але, як він сказав, він звик до цього. У мене було відчуття, що він може подбати про себе сам.

Своєю чергою, у мене була важливіша проблема, яку потрібно вирішити.

Замість того, щоб підійти до Джоша, я вийшла з бару і затрималася на розі тротуару зовні. У «Бронзовій шестерні» ставало дедалі більше народу, і я не хотіла вести розмову там.

Як і очікувалося, Джош з'явився менше ніж за хвилину.

— Ти дієш не дуже непомітно, — сказала я. Незважаючи на сильну літню спеку, по моїй шкірі побігли мурашки.

— Я тут не для того, щоб діяти непомітно, Руда. — Він зупинився переді мною.

Від повітря по моїх венах розлилося тепло.

— Тоді навіщо ти тут? — Я намагалася говорити легковажно, незважаючи на трепіт у грудях. — Ти переслідуєш мене, Джош Чен?

— Ти намагаєшся забути мене, Джулз Емброуз?

Я зковтнула від його похмурого тону.

— Тому що якщо це так... — Джош зробив ще один крок до мене. — Нічого не вийде.

Тріпотіння стало диким.

— Ти жахливо високої думки про себе.

На його обличчі з'явилася жорстка посмішка.

— Я обіцяв, що дам тобі стільки часу, скільки потрібно, і я дотримаю своєї обіцянки. Але я не збираюся сидіти склавши руки, поки ти зустрічаєшся з іншими хлопцями, Руда.

— Я говорила тобі, що це не побачення.