Спотворена ненависть

52. ДЖУЛЗ

Тієї п'ятниці й понеділка я взяла відгул у клініці й повернулася в офіс у вівторок уранці, ще більш розгублена, ніж будь-коли. Останні кілька днів я мучилася через Джоша, але все ще не знала, що робити з нами. Що більше я думала про це, то сильніше боліла голова, тому було приємно знову зануритися в бездумний ритм роботи. Принаймні, це відволікало мене від повного безладу в особистому житті.

На щастя, поки мене не було, надійшов потік нових справ, і вони займали мене до самого полудня, доки не задзвонили дзвіночки над вхідними дверима.

Ми були закриті на обід, тож це мав бути співробітник... або волонтер.

Моє серце підстрибнуло, коли я повернулася і побачила Джоша, який увійшов, все ще одягненого в лікарняну форму і кросівки.

Усі інші їли поза клінікою або на кухні, тож ми залишилися удвох.

— Привіт. — Якимось чином це слово прорвалося крізь пересохлу пустелю мого горла.

— Привіт. — Джош зупинився поруч із моїм столом, його погляд перемістився на забинтований поріз на моєму лобі. Помітний ковток проробив шлях у його горлі. — Як поріз?

— Краще. Виживу. — Я постаралася посміхнутися. — Хіба ти не повинен зараз відпочивати?

Тепер, коли він був ближче, я могла бачити слабкі фіолетові кола під його очима і зморшки знемоги біля його рота.

— Повинен. Але я хотів побачити тебе.

Рій метеликів пронісся в моєму животі й залишив за собою слід із мурашок.

— О.

О? Боже, я говорила як ідіотка, але я втратила будь-яку здатність нормально функціонувати.

Губи Джоша скривилися від слабкого натяку на гіркоту. Він дотримав своєї обіцянки дати мені можливість подумати, але повітря між нами гуло від такої кількості невисловлених слів, що я тонула в них.

Від розчарування в мене забурлило в животі. Що було не так зі мною? Чому я не можу відпустити це і знову бути з ним разом, як я хотіла? Я не була засмучена через його образливі слова. Я розуміла, чому він так зірвався на мене, але щось утримувало мене.

Джош відкрив рота, наче хотів сказати щось іще, але за мить закрив його і підійшов до свого столу. Ми працювали в напруженій тиші, поки не задзвонив телефон, перервавши мою жалюгідну спробу зосередитися на останній справі клініки.

Коли я перевірила визначник номера і побачила, хто телефонує, мене охопило здивування. Ми обмінялися номерами на весіллі Бріджит, але я не очікувала почути його знову.

— Привіт, Ашере, — взявши слухавку, сказала я.

Звук друкування Джоша затих.

— Привіт, Джулз. — Рівний голос Ашера Донована пролунав у слухавці. — Вибач, що дзвоню так раптово, але завтра я буду в місті в останню хвилину і хотів дізнатися, чи вільна ти, щоб випити. Я б із задоволенням поспілкувався з тобою.

— Я... — Ашер був красивий, чарівний і всесвітньо відомим спортсменом. Я мала б із радістю прийняти його запрошення, особливо з огляду на те, як мені сподобалося наше коротке спілкування під час п'яних витівок британського короля на весіллі Бріджит.

Але в той момент я не думала про випивку з чоловіком, якого журнал People назвав найпривабливішим холостяком у спорті. Натомість я щосили намагалася не дивитися на чоловіка, який сидів менш ніж за десять футів від мене.

Жар від пильного погляду Джоша впився в мою шкіру і відволік мене настільки, що я забула, що розмовляю телефоном з Ашером Донованом.

Всесвіт справді підкидав мені все одразу, і хороше, і погане.

— Це не побачення, — додав Ашер. — Просто двоє друзів тусуються. І... гаразд, ти єдина, кого я знаю в місті. Але я б потусувався з тобою незалежно від цього.

— Приємно знати. — Я розсміялася. — Але завтра... — Чесно, все, чого я хотіла, це спати безпробудним сном, як це було весь минулий тиждень, але, можливо, вихід у світ піде мені на користь. Це змусить мене відчути себе більш людиною і менш схожою на сумну оболонку, яка понуро йде по життю. — Добре. Давай зустрінемося. У «Бронзовій шестерні» о шостій? Це бар у центрі міста.

Жар, що охопив мій лівий бік, розгорівся в інферно. Незважаючи на холодний кондиціонер і тонку шовкову блузку, піт струменів між моїми грудьми, і мені потрібна була вся сила волі, щоб крадькома не поглянути на Джоша.

— Чудово, — сказав Ашер. — Я буду замаскований. Бейсболка, синя сорочка.

— Це серйозно працює? — Я сумнівалася, що проста бейсболка зможе замаскувати його. Його обличчя було не з тих, яке люди забувають.

— Ти здивуєшся. Люди бачать те, що вони очікують побачити, і ніхто не очікує побачити, як я тусуюся в барі у Вашингтоні в середу ввечері. До зустрічі, Джулз.

— Побачимося.

Коли я повісила слухавку, тиша була настільки гнітючою, що я готова була заприсягтися, що чую, як моя кров тече по венах.

— Ашер Донован? — Невимушене запитання Джоша суперечило його напруженому голосу.

— Так. Він буде в місті й хоче випити.

Знову мовчання.

Чому тут було так до біса спекотно? Я відкинула волосся з плечей і нарешті подивилася ліворуч. Щелепа Джоша стиснулася так сильно, що я здивувалася, як вона не тріснула.

Моє серце прискорено забилося.

— Це не побачення, — тихо додала я.

Я не знала, чому я відчувала необхідність уточнити це. Ми з Джошем більше не зустрічалися, і моя зустріч з Ашером була платонічною. Проте, побачивши його гранітний вираз обличчя, мене пронизало почуття провини.

— Може, ти й не думаєш, що це побачення. — Похмура посмішка торкнулася рота Джоша, перш ніж він повернувся до свого комп'ютера. — Але повір мені, Джулз. Будь-який чоловік буде ідіотом, якщо відпустить тебе, коли в нього був би хоч найменший шанс із тобою.

***

— Я вирішив заїхати до Вашингтона, зібрати кілька отруйних грибів і використати їх для приготування спеціального передматчевого варива, — сказав Ашер. — Що скажеш?

— Звучить здорово. — Я возилася із соломинкою.

Як і домовлялися, ми з Ашером зустрілися наступного вечора в «Бронзовій шестерні», щоб випити. Зазвичай я б хотіла почути все про його останню ворожнечу з іншою зіркою футболу, але була занадто розсіяна, щоб приділяти багато уваги нашій розмові.

Чим зараз займався Джош? Напевно, спав. Того дня він знову з'явився в клініці після чергової довгої зміни, незважаючи на наполегливі прохання Барбс вирушити додому. Він виглядав готовим впасти на свій стіл.

« —Хіба ти не повинен зараз відпочивати?

—Повинен. Але я хотів побачити тебе».

Сміх Ашера вивів мене з моїх думок.