Спотворена ненависть

Хоч би як я хотіла повернути Джоша, я не могла поставити себе в ситуацію, коли мене знову використовуватимуть або маніпулюватимуть мною.

— Минув тиждень. Що змінилося? — Ще одна сльоза скотилася по моїй щоці. — Сумуєш за сексом? У цьому вся справа?

— Ні! Це не... — Джош провів рукою по волоссю. — Визнаю, я погано відреагував, коли ти сказала мені правду. Більш ніж погано. Я був ошелешений, і в мене так вдарило в голову від усього, що сталося за останні кілька років, що я зірвався на тебе найжорстокішим чином. — Його адамове яблуко похитнулося від сили ковтка.

— Усі, кому я довіряв, брехали мені. Але ти... Я розповів тобі те, що ніколи нікому не розповідав. Те, у чому боляче зізнаватися навіть собі. Твоя зрада вдарила сильніше, ніж усі інші разом узяті, але це була моя помилка. Думати, що це була зрада, коли ти єдина, хто коли-небудь говорив мені правду за власним бажанням. Ти не стала чекати, поки тебе спіймають, хоча, ймовірно, ти б могла зберігати це в секреті вічно, і я б ніколи не дізнався. І я... — Його голос надломився. — Я був ідіотом. І я шкодую. І я люблю...

— Зупинись. — Я не могла дихати. — Відпусти мене. Будь ласка.

Мені потрібно було подумати. Переварити. Відбувалося занадто багато всього, і я не могла... я не могла...

Я зробила ще один неглибокий вдих. Це не допомогло мені позбутися запаморочення.

— Не можу. — Агонія шкребла його голос. — Я зроблю все, що ти захочеш, крім цього. — Джош опустив свій рот, його серце дико барабанило по моєму. Я повернулася перш, ніж він доторкнувся до мене, в жаху, що якщо я поступлюся хоч дюймом, він візьме всю мене і зламає ті небагато цілих частин, які в мене залишилися.

Він завмер, його дихання було важким від жалю.

— Я нізащо не відпущу тебе, Руда. Було б простіше, якби ти попросила мене вирвати своє серце власними клятими руками. — Він витер ще одну сльозу з мого обличчя. — Так, ти припустилася помилки, але я був жорстокий і сказав те, чого ніколи не повинен був говорити.

Джош уткнувся обличчям у мою шию. Волога торкнулася моєї шкіри, і я зрозуміла, що плачу не тільки я.

— Пробач, — прохрипів він. — За те, що я так відреагував. За те, що зірвався на тебе, коли ти намагалася вчинити правильно. За те, що не обрав тебе так, як ти на те заслуговуєш, коли ти — єдине, чого я коли-небудь хотів.

Маленький схлип піднявся в моєму горлі.

— Пробач, пробач, пробач... — Він шепотів цю мантру, проводячи м'якими поцілунками по моїй шиї та щелепі. — Мені так до біса шкода.

Джош досяг моїх губ і завагався, шукаючи дозволу. Шукаючи вибачення.

Я втупилася в підлогу, мої очі горіли від зусиль стримати надію.

— Будь ласка. — Його рване благання зруйнувало мій опір. — Скажи мені, що зробити, Руда. Я зроблю все.

— Я... — Між учорашнім інцидентом із Максом, складанням іспиту і тим, як Джош пудрив мені мізки щоразу, коли опинявся поруч, я не могла нормально думати. Тупий біль у скронях затуманював зір. — Мені потрібен простір. Мені просто потрібно... мені потрібно...

З кожним вдихом кисню ставало дедалі менше і менше.

Я хотіла вірити Джошу, і я, безумовно, не була безгрішною. Хіба не я хотіла, щоб він пробачив мене за брехню?

Але тепер, коли момент настав, якась розгнівана, невідчутна частина мене заважала мені повністю прийняти ситуацію.

Що, якщо він знову брехав?

Що, якщо я зроблю ще одну помилку, і він піде назавжди?

Що якщо одного разу він прокинеться і вирішить, що зробив помилку?

«Пам'ятаєш, я сказав, що прощаю тебе? Я збрехав».

«Який сенс мати дочку, якщо ти не можеш зробити одну просту річ правильно?»

«Раз повія, завжди повія».

«Ніхто не приймає мій член краще за тебе. Це твоя найкраща якість».

Безладний шум голосів у моїй голові загострив біль, перетворивши його на пронизливий. Стіни тиснули доти, доки примарне дряпання білої штукатурки об мою шкіру не почало зводити шлунок.

Я не страждала від клаустрофобії, але іноді думки заганяли мене в таку тісну клітку, що я задихалася при кожному вдиху.

— Я не можу зробити це просто зараз. — Я моргнула, намагаючись прояснити зір. — Дай мені... дай мені трохи часу. Мені потрібно подумати.

Останні сорок вісім годин кинули моє життя в хаос, і мені потрібно було зорієнтуватися, перш ніж рухатися далі.

Джош судорожно видихнув.

— Джулз...

— Будь ласка. — Мій голос обірвався.

Він заплющив очі на мить, перш ніж притиснути поцілунок до мого чола.

— Добре. — Його грубий шепіт кігтями впився в моє серце. — Бери стільки часу, скільки тобі потрібно. Я почекаю.

З якоїсь причини його слова відгукнулися свіжим болем у моїх грудях.

— Чому?

Ніхто ніколи не чекав на мене. Мені ніколи не спадало на думку, навіщо їм це.

— Тому що ти для мене — це все. Чи то сьогодні, чи то завтра, чи то через рік, чи то через десятиліття, це ніколи не зміниться. — Губи Джоша доторкнулися до моєї шкіри, перш ніж він відсторонився, його обличчя було напружене від емоцій. — Я людина, Руда. Я робив помилки в минулому, і зроблю ще багато помилок у майбутньому. Але одну помилку я ніколи не зроблю — не відпущу тебе, коли в нас є хоч найменший шанс. Тому що можливість бути з тобою краща, ніж реальність бути з ким-небудь іншим.

По моїх щоках стікали солоні цівки.

— Тож, як я вже сказав... — Джош змахнув мою сльозу. — Я чекатиму. Стільки, скільки буде потрібно.