Спотворена ненависть

Сяк-так я змусила свої ноги працювати. Ми мовчки йшли коридором, і Джош крутив дверні ручки, поки одна не відчинилася. Там виявився порожній кабінет. Жодних меблів, тільки дошка і синій килим. Було так тихо, що я чула кожен удар свого пульсу.

Я увійшла всередину і стала смикати рукав шовкової блузки між пальцями, знаходячи розраду в бездумному, звичному русі.

— Що ти тут робиш? Чому ти не на роботі?

— Я помінявся змінами, тож сьогодні в мене вихідний. — Джош зачинив за нами двері і пройшовся поглядом по моєму обличчю. Від його повільного, ретельного вивчення в мене під шкірою загуло тепло. — Хотів переконатися, що з тобою все гаразд.

Маячня, виснаження чи і те, і інше вирвали іржавий сміх із мого горла. Він прозвучав дивно, як двигун автомобіля, що ожив після тижневої перерви.

— Я в порядку, але ти не взяв вихідний і не з'явився на мій іспит тільки для того, щоб переконатися, що зі мною все гаразд. — Знайомий біль закрався в мої груди. — Це ти лікував мене вчора. Ти знаєш, як я.

— Щодо цього. — На обличчі Джоша більше не було й натяку на посмішку. — Вибач, якщо я здався тобі... байдужим.

Я знизала плечима так невимушено, як тільки змогла.

— Ти лікар. Ти був професіоналом і виконував свою роботу. Це все, що було потрібно.

— Я не просто твій лікар, Джулз.

Повітря задушило мої легені.

— Ти також брат моєї найкращої подруги.

— Більше, ніж це. — Він зробив крихітний крок до мене, і я інстинктивно відступила назад.

Я підняла підборіддя, намагаючись не розплакатися. Я вже пролила занадто багато сліз через нього.

— Уже ні.

«Ніхто не приймає мій член краще за тебе. Це твоя найкраща якість».

Скільки б разів я не повторювала його слова, вони щоразу глибоко ранили.

Так було з тим, хто бачив найкраще і найгірше в тобі — вони точно знали, на які кнопки натискати, які слова жалитимуть найсильніше.

У Джоша звело щелепу, але замість того, щоб сперечатися, він змінив тему так несподівано, що мене ледве не вхопив удар хлистом.

— Я знайшов Макса вчора.

— Ти що? — З кожною хвилиною зустріч ставала дедалі сюрреалістичнішою.

— Я знайшов Макса, — повторив він. — Він більше не потурбує тебе. Ми з Алексом переконалися в цьому.

— Що... як... — Ніщо не мало сенсу. — Ти розповів Алексу? Що ви зробили? Ви ж не вбили його?

Я жартувала тільки наполовину. Я не була б пригнічена смертю Макса, але я також не хотіла, щоб Джош наражав себе на небезпеку заради мене. Алекс був жеребом, але Джош? Він не був убивцею, і якщо він зробить щось у пориві гніву, це переслідуватиме його до кінця життя.

Перспектива того, що він буде так страждати, була гіршою за будь-який шантаж або образливі слова.

— Ні. Але я хотів. — Жорстка посмішка прорізала обличчя Джоша. — Алекс, хто б міг подумати, відрадив мене. Я не втомлюватиму тебе подробицями, але обіцяю, що наша позиція була донесена чітко і ясно. Макс більше не зв'яжеться з тобою.

— Навіщо ти це зробив? — Надія підняла свою підступну голову, і я заштовхала її назад. Мої надії завжди призводили до розчарувань. — Тобі було все одно, коли я вчора потрапила в лікарню.

Очі Джоша потемніли від кольору темного шоколаду до безмежного, лякаючого обсидіану.

— Мені все одно? — Ще один крок до мене, ще один крок назад.

Наш танець виконувався в такт биттю мого серця і не закінчувався доти, доки моя спина не притулилася до прохолодної стіни, а Джош не огорнув мене своїм теплом. Коли він знову заговорив, від низького, небезпечного тембру його голосу по моєму хребту пробігли мурашки.

— Я увійшов у ту кімнату і мені мало не знесло дах, коли побачив, що ти поранена, і до біса мою роботу. Я хотів убити Макса за те, що він підняв на тебе руку. Це не перебільшення, Джулз. Якби ти бачила, який вигляд він мав після того, як я закінчив із ним... — Його дихання ковзало по моїй шкірі. — Удача врятувала його. Але якщо він ще хоч раз дихне в твій бік, я вирву його нутрощі й задушу ними. Так що так, Руда, мені, блядь, не все одно. Настільки, що це лякає мене.

Я падала вниз черговою безпорадною спіраллю, де його слова були моєю єдиною подушкою, а повітря солодко співало, навіть коли я падала назустріч потенційній смерті.

Його тиха обіцянка насильства мала б налякати мене; натомість вона пронеслася по моїх венах, як електричний струм.

— Ти ненавидиш мене. — У мене перехопило подих, я так сильно бажала, щоб його слова були правдою, і страшенно боялася, що це не так.

— Я ніколи не ненавидів тебе.

— Брехун.

Його тихий сміх заповнив кожну молекулу повітря між нами.

— Гаразд, колись давно я тебе трохи ненавидів. — Його посмішка померкла, очі стали серйозними. — Я не знаю, що ти зробила зі мною, Руда. Але якимось чином я перейшов від бажання вбити тебе... до готовності вбити за тебе.

Мій шлунок кинувся у вільне падіння. Тисячі золотистих бульбашок наповнювали мене, поки я не відчула себе повітряною кулькою, яку несе вітер.

Я не знала, що змінилося з минулого тижня, коли Джош...

«Пам'ятаєш, я сказав, що прощаю тебе? Я збрехав».

Кулька лопнула зі швидкістю клинка вбивці.

Джош не був жорстоким. Він не маніпулював почуттями людей заради забави. Але минулого тижня він міг би дати Алексу фору в жорстокості.

Що, якщо це була ще одна з його збочених ігор? Він сказав усе, що я хотіла почути, але я не довіряла його раптовій зміні думки. Тиждень– недостатній термін, щоб хтось встиг оговтатися від люті, яку він проявив.

— За мене чи за мою тугу кицьку? — запитала я, цитуючи його. Моє підборіддя здригнулося. — Це моя найкраща риса, вірно?

Біль полоснув його по обличчю.

— Джулз...

— Це несправедливо, що ти так чиниш. — Моя клятва не плакати розбилася вщент, коли сльоза обшпарила мою щоку. — Те, що я облажалася, не означає, що ти можеш продовжувати мучити мене. Треба рухатися далі.

З його грудей пролунав низький рик.

Джош утер мою сльозу великим пальцем, його дотик був нескінченно ніжним, але очі палали від напруги.

— Ніякого, чорт забирай, рухатися вперед, — проричав він. — Не для мене. Не для нас.

— Ти вигнав мене зі свого будинку минулого тижня. — Новий біль душив мої легені. — Ти трахнув мене, а потім відкинув, як і всі інші.

Він був злий, і по праву. Але спогади про його слова... погляд його очей...

Він використав найбільшу мою невпевненість у собі й обернув її проти мене.

Джош зблід, і біль на його обличчі став настільки явним, що зламав би мій опір, якби я не була так налякана.