Страница 133 из 179
Нова хвиля люті захлеснула мене, і я вдарив Макса так сильно, що він впав на підлогу. Його руки заскребли по підлозі, коли він намагався відповзти, але бігти було нікуди.
— Будь ласка. — Він задихався від вологого, булькаючого благання. — Зупинись. Будь ласка...
Я ледь чув його.
Це була не тільки Джулз. Це були Майкл, Алекс і кожен пацієнт, якого я втратив у швидкій допомозі. Усі образи, розчарування і досади останніх кількох років. Я виплеснув усе це на Макса, поки його благання не вщухли, а тіло не обм'якло.
Моє серце калатало від адреналіну. Я повинен був зробити це раніше. Це була та віддушина, якої я потребував.
Я заніс руку назад для нового удару, але сильні руки обхопили мої біцепси і відтягнули мене назад.
— Джош, — Голос Алекса виплеснув відро холодної води на полум'я, що поглинуло мене. — Досить.
— Відпусти мене, — видихнув я. Я напружився проти його хватки, відчайдушно бажаючи отримати ще вивільнення. Для більшого полегшення. — Я ще не закінчив.
— Ні, закінчив. Продовжуй, і ти вб'єш його. — Алекс розвернув мене, не відпускаючи моїх рук, і пильно подивився на мене. — Якщо це те, чого ти хочеш, добре. Але це не так.
— Ти цього не знаєш. — Моє нерівне дихання луною віддавалося в порожньому просторі.
У підвалі не було жодних меблів, окрім стільця, столу, промислової раковини і холодильника. Мені не хотілося думати про те, чим Алекс зазвичай займався тут. Ймовірно, щось схоже на те, що я щойно зробив.
— Я знаю, що ти не з тих, хто хоче чужої смерті на своїх руках, — спокійно сказав він. — Ти не вбивця, Джоше. До того ж, подивися на нього. Ти висловив свою точку зору.
Я втупився на несвідоме тіло на підлозі. Обличчя Макса являло собою понівечене місиво з крові і плоті. Липка темна рідина розтеклася по його тілу, і якби не слабкі злети і падіння його грудей, я б подумав, що він уже мертвий.
Це зробив я. Я.
Алекс і пальцем його не торкнувся.
Мій пульс сповільнювався, що довше я дивився на Макса. Тихе дзюрчання раковини в кутку нагадало мені про капання крові, і я раптово усвідомив, що міднувата рідина вкриває моє обличчя й одяг.
Я побив його до напівсмерті.
Жовч піднялася в мене в горлі.
Я вирвався з хватки Алекса і, спотикаючись, підійшов до раковини, де відпльовувався доти, доки горло не стало сирим, а волога не обпекла очі.
Я не їв з початку зміни, тому нічого не вийшло, але це не завадило нудоті підкотити до мого горла.
Що, блядь, я накоїв?
Викрадення. Напад і побиття. Напевно, дюжина інших злочинів, які могли б покласти край моїй кар'єрі, якби хто-небудь дізнався.
Я почав із того, що хотів змусити Макса заплатити за те, що він зробив із Джулз, а закінчив тим, що використовував його як грушу для биття.
Блядь.
Я увімкнув кран і хлюпнув водою на обличчя, сподіваючись змити кров, але вона залишилася навіть після того, як рожева вода стала прозорою в сталевому тазу.
Коли я нарешті підняв голову, моя шкіра оніміла від прохолоди води, я побачив поруч із собою Алекса. Він притулився стегном до стійки з нечитабельним виразом обличчя.
— Полегшало?
— Так. Ні. Не знаю. — Я провів рукою по вологому обличчю і подивився на все ще несвідомого Макса. Мій шлунок знову забурчав. — Що ми будемо з ним робити?
— Не хвилюйся. Він не піде в поліцію. — Алекс підійшов до нього і зневажливо підштовхнув його лежачу фігуру. — Це більше клопоту, ніж користі.
Правда. Макс тільки кілька місяців як вийшов із в'язниці, а він уже вчинив напад за обтяжливих обставин і брав участь у змові з метою скоєння великої крадіжки. Якщо поліція перевірить його біографію, йому кінець.
— А якщо він прийде за нами? — запитав я.
— Будь ласка. Він звичайний злодій, який намагається грати у вищій лізі. — Алекс прозвучав не враженим. — До того ж, якщо те, що він сказав, було правдою, у нього й так вистачає проблем, щоб турбуватися про них, не намагаючись помститися нам. Кому б не потрібна була твоя огидна картина, він буде зайнятий.
— Вона не огидна, — проричав я. — Вона незвичайна і коштує купу грошей.
Я продав картину після зізнання Джулз. Вона була заплямована поганими спогадами, і, як сказав Макс, ті, кому вона потрібна, прийдуть за мною, якщо я зберігатиму її. Мені пощастило, що вони цього ще не зробили. Думаю, вони не довіряли Максу настільки, щоб закінчити роботу, розпочату Джулз.
Єдиним способом позбутися таємничих «друзів» Макса і не підставити наступного власника було продати її тому, у кого ніхто не посмів би вкрасти.
Учора я нарешті знайшов відповідного покупця, і ми планували підписати контракт через два дні, після його повернення з відрядження.
Я вважав, що той, хто відстежує картину, знатиме, що я її продав, але про всяк випадок покупець обіцяв розголосити продаж.
— Досить про картину. Навіть якщо Макс не дзвонитиме в поліцію, ми не можемо просто залишити його тут. — Якщо ми його залишимо, він цілком може померти від втрати крові, і Алекс мав рацію. Я не був убивцею. Я б не зміг жити з собою, якби хтось помер від моєї руки.
Бажання блювати повернулося.
— Йому потрібна медична допомога.
Зітхання Алекса містило безліч ноток відчаю.
— Ти й Ейва. Ви так рухомі совістю. Не дивно, що ви брат і сестра, — проворчав він. — Добре. Я пришлю когось подбати про нього.
— Подбати про нього в сенсі...
Ще один, глибший подих.
— У сенсі медичної допомоги, Джоше. Я не збираюся вбивати його. Я ледь його знаю.
— Точно. — З Алексом завжди краще перевірити ще раз.
За його пропозицією я обполоснувся в душі нагорі й переодягнувся в одне з його запасних вбрань, поки він розбирався з ситуацією.
На той час, коли я вийшов, Макса вже забрали, а Алекс сидів у вітальні, гортаючи свій телефон.
— Якого біса? У тебе є чарівні домовики-ельфи або щось на кшталт цього? — Я опустився поруч із ним на диван.
Після душу я почувався краще. Не добре, але краще, хоча образи закривавленого Макса переслідуватимуть мене ще довгий час.
Я проковтнув клубок провини в горлі.
— Ні. У мене дуже компетентна і високооплачувана команда. — Алекс не піднімав очей від свого телефону. — Тим паче, ти був у душі годину. Бабуся-геріатр могла б подбати про Макса за цей час.
— Нісенітниця. Я був там максимум десять хвилин.
— Годинник показує зовсім інше.
Я глянув на дідусевий годинник у кутку. Він мав рацію. Минуло вже понад годину відтоді, як я зайшов у душ.