Страница 129 из 179
— Не бреши, Джулз. Я завжди знаю, коли ти брешеш. — Скроні покривало дихання Макса. Не залишилося й сліду від маски пристойного джентльмена, яку він любив надягати. У його налитих кров'ю очах плескалася дика паніка, а губи кривилися в потворній усмішці. Тонкий шар поту вкривав його обличчя і блищав під флуоресцентними лампами сходової клітки.
Він був майже здичавілим. Шаленим.
Серце заколотилося в грудях, а рот наповнився густим, різким смаком.
Це був смак страху.
— Вони вб'ють мене, якщо я не знайду її. — По його лобі скельця поту скельця. — Мені потрібно повернути картину. І ти мені допоможеш.
— Я ж сказала тобі, що викинула її. — Моє серце калатало так швидко, що я могла втратити свідомість.
Я чула кроки людей за дверима — так близько, але так далеко.
Чому ніхто не користується сходами, чорт забирай?
Крик розчарування застряг у моїх грудях. З усіх днів, коли можна було спуститися сходами (чого я ніколи не робила), мені довелося вибрати сьогоднішній.
Я повинна була збрехати і погодитися з планом Макса, поки мені не допоможуть, але мій запас кисню вичерпався, і я не могла нормально думати.
Крім того, що якщо він заподіє біль Джошу? Що якщо...
— Ти тупа, грьобана повія. — Макс притиснув своє передпліччя до мого горла, поки я не почала задихатися. Я вчепилася в його руки, але він був занадто сильний. — Це все через тебе. Ти зруйнувала моє життя. Я попросив тебе про одну послугу, Джулз. Одна послуга в обмін на сім років, а ти навіть цього не змогла зробити. — Його різкі вдихи затуманили моє обличчя алкогольним серпанком.
Пияцтво і відчай. Найнебезпечніша комбінація.
— Можливо, мені варто взяти оплату іншим способом, — сказав він, його голос був настільки огидним, що волосся на моїй шиї стало дибки. Макс потягнувся до моїх ніг. — Подивимося, чи все ще твоя кицька пружна, щоб змусити мене кінчити.
Перед моїм поглядом затанцювали крапки. Мої кінцівки ставали дедалі важчими, дихання дедалі слабкішим, тож я зробила єдине, що могла зробити – вдарила його коліном по яйцях з усією силою, яка в мене залишилася.
Його крик болю рознісся по сходовій клітці. Він відпустив мене і впав навзнак.
Я дозволила собі одну секунду, щоб насолодитися солодким повітрям, яке знову надходило до моїх легень, перш ніж, спіткнувшись, попрямувати до виходу, але я встигла зробити лише два кроки, перш ніж рука штовхнула мене в спину. Я навіть не встигла скрикнути, як покотилася вниз по сходах. Моя голова вдарилася об щось холодне й тверде, і я встигла лише мигцем побачити, як відчиняються двері на сходову клітку, перш ніж усе занурилося в темряву.