Страница 126 из 179
Порожня розрядка не послабила тиску за моєю грудною кліткою.
Я відсторонився від неї і встав. Вона впала вперед на підлогу, її сукня збилася навколо талії, плечі тряслися від тихих ридань.
— Як це, коли тобі брешуть, Джулз? — Сирі, злі слова пролунали так, ніби виходили від когось іншого. Від когось жорстокішого, ніж я коли-небудь думала, що можу бути. — Не дуже приємно, правда?
Лід у моїх венах розтанув. Я тонув зсередини, і частина мене хотіла здатися, зануритися під воду і ніколи не спливати.
Майкл. Алекс. Джулз.
Троє з тих, кому я довіряв найбільше, завдали мені удару в спину. Зрада Майкла й Алекса завдала болю, але Джулз... вона знала, як до біса погано мені було після того, що трапилося з іншими.
Розумом я розумів, чому вона не сказала мені про це раніше. Емоційно я не міг зупинити образу, що отруює всі спогади про нас.
«Обережно, Руда. Продовжуй говорити такі речі, і я можу ніколи не відпустити тебе».
«Ти одна з небагатьох, кому я довіряю... навіть коли ми терпіти одне одного не могли, я завжди міг розраховувати, що ти будеш чесна зі мною».
Мої щоки запалали.
Я був бісовим ідіотом.
Джулз відштовхнулася від підлоги і встала обличчям до мене. На її обличчі та шиї розцвіли величезні червоні плями. Вона перестала плакати, але в тиші її дихання звучало ненормально голосно.
— Думаю, цілком доречно закінчити все прощальним трахом. — Жорстока усмішка розцвіла на моїх губах. Непохитний тиск підповз до мого горла, і мені знадобилося вдвічі більше зусиль, щоб вимовити слова. — Принаймні, ти отримала від цього оргазм, тож не кажи, що я тобі нічого не давав. Я буду сумувати за твоєю тугою кицькою. Ніхто не приймає мій член краще за тебе. Це твоя найкраща якість.
Злісна образа полоснула по її обличчю і встромилася мені в груди, як розпечена кочерга.
Єдиною людиною, яку я ненавидів більше, ніж її, в той момент був я сам.
— Те, що я зробила, було неправильно, і я шкодую. — У її тихому голосі був ледь помітний натяк на її звичайний вогонь. — Але ти чиниш жорстоко.
— Жорстоко? — передражнив я. — Ну, блядь, вибач мені. Як бачиш, бути хорошим хлопцем не дуже-то допомогло мені в минулому. — Мої очі горіли.
Дивитися на неї боляче. Чути її боляче. Усе завдавало болю.
— Ти могла б, блядь, сказати мені, Джулз. Невже ти справді такої низької думки про мене, що думала, що я засуджуватиму тебе за те, що тобою маніпулювали? Що я не був би на твоєму боці й не прикінчив би цього виродка разом із тобою? Я розумію, чому ти не сказала мені правду в «Гіацинті», але після Огайо... — Моя щелепа стиснулася. — Ось що, блядь, найболючіше. Те, що я вважав тебе гідною довіри, але ти не думала про мене так само.
Підборіддя Джулз здригнулося. Вона притиснула кулак до рота, її очі блищали в тьмяному світлі.
— Якби ти попросила картину, я б віддав її тобі. — Мій голос надломився. — Я б дав тобі все, що ти захочеш.
Різкий схлип вирвався з її кулака, за ним пішов ще один, і ще, і ще, доки її задихаючі схлипи не просочили кожну молекулу повітря.
Я дивився, не ворушачись, як вона прискорено дихала, але мої м'язи напружилися від зусиль утриматися на місці...
Я ненавидів ту частину себе, яка все ще хотіла втішити її. Це була та частина, позбавлена почуття самозбереження, яка потребувала її так сильно, що залюбки віддала б їй ніж, щоб встромити його мені в груди, тільки щоб вона була останнім, що я побачив перед смертю.
Вона мала рацію. Я був мазохістом.
— Забирайся.
Джулз здригнулася від мого тихого наказу.
— Джоше, будь ласка. Клянуся, я не...
— Забирайся.
— Я люблю...
— Не смій говорити це. — Мій пульс підскочив від чергового сплеску адреналіну. Дихай. Просто, блядь, дихай. — Я сказав, забирайся, Джулз. Забирайся до бісової матері!
Нарешті вона заворушилася, її тихі схлипування ставали дедалі тихішими, коли вона, спотикаючись, попрямувала до дверей. Вони зачинилися за нею, а потім... тиша.
Напруга, що утримувала мене у вертикальному положенні, звалилася.
Я обм'як, уперся руками в коліна, дрібне тремтіння стрясало моє тіло. Тиск усередині мене душив кожен життєво важливий орган, але скільки б він не наростав, він відмовлявся вибухнути. Він просто сидів там, душачи мене зсередини.
Джулз більше не було, але я все ще відчував її. Вона була скрізь — у кожному сантиметрі кімнати, у кожному фрагменті моїх думок, у кожному ударі мого серця.
В'язке бажання знищити все, що нагадувало мені про неї, змусило мене встати з дивана і піти до своєї кімнати. Я порився в шухляді столу в пошуках квитків на мюзикл «Блондинка в законі» і розірвав їх на шматки, отримуючи збочене задоволення від конфетті зі знищеного паперу, що летить у відро для сміття.
Далі була футболка, яку я їй позичив у першу ніч, коли вона залишилася в мене ночувати; чек із Giorgio's, який я зберігав як дурний таємний спогад про наше перше побачення, і подушка з її запахом. Кожну дрібницю, що зберігала навіть наймізерніші спогади про нас, було знищено і викинуто.
На той час, коли я закінчив, моя кімната мала такий вигляд, як я почувався: спустошеною і порожньою.
Не в силах виносити вигляд розібраної кімнати, я пройшов на кухню і взяв найближчу пляшку віскі.
Я б перейнявся тим, скільки я пив останнім часом, якби мені було наплювати на все, окрім як заглушити нудну присутність Джулз. Це не було схоже на те, що я вирубувався щоночі.
Я не став наливати віскі в склянку, а відкинув голову назад і відпив прямо з пляшки.
Не знаю, скільки я випив, та й мені було все одно.
Я просто пив і пив, поки не занурився в темряву забуття і думки про Джулз остаточно не вивітрилися з моєї голови.