Спотворена ненависть

46. ДЖОШ

— У тебе напрочуд гарний настрій. — Клара кумедно підняла брову, коли я виписувався зі зміни. — Причина починається на Д і римується з правилами?

— Не можу ні підтвердити, ні спростувати, — сказав я, практично присвиснувши.

Якщо не брати до уваги пограбування минулого тижня, у мене був до біса гарний тиждень. Я залишив Майкла в минулому, ми з Алексом знову стали справжніми друзями, а робота була відносно легкою. Для невідкладної допомоги це означало відсутність смертей пацієнтів та інцидентів із масовими жертвами, хоча був неприємний випадок за участю ідіота з паяльником.

Крім того, наступного тижня у Джулз був іспит на адвоката, а це означало, що скоро ми зможемо знову ходити на справжні побачення.

У мене вже було заплановано наше перше побачення після іспиту: поїздка до Нью-Йорка на вихідні, щоб подивитися спеціальне обмежене поновлення «Блондинка в Законі: Мюзикл», між великою кількістю хорошої їжі і ще більшою кількістю сексу.

Мені доведеться знову помінятися змінами, щоб провести вихідні, і це було до біса дорого на зарплату ординатора, але Джулз заслужила на це. Пройти через адвокатуру було великою подією.

— Гаразд. Можеш не відповідати, але я можу здогадатися. — Клара добродушно закотила очі. — Рано чи пізно тобі доведеться підтвердити свої стосунки, інакше інші медсестри не перестануть тебе переслідувати.

— Я підтверджу після того, як ти визнаєш, що ваші стосунки з Тінслі серйозні. — Я посміхнувся, дивлячись на її похмурий погляд. Вона зустрічалася з Тінслі вже кілька місяців і все ще відмовлялася зробити це офіційно. А люди казали, що в мене проблеми із зобов'язаннями. — Так і думав.

— До побачення, докторе Чен, — сказала вона з докором.

Я розсміявся і помахав рукою, перш ніж піти.

На вечір я запланував випити з Алексом, але це було не раніше, ніж через чотири години. У мене був час прийняти душ і трохи подрімати, а можливо, трохи вивчити Нью-Йорк. Я читав про десертний заклад, де подавали неймовірне морозиво з солоною карамеллю.

Я набрав код безпеки, коли під'їхав до свого будинку і відчинив двері. Одна з перших справ, яку я зробив після злому – встановив домашню систему безпеки. Алекс рекомендував її, тому я вирішив, що вона хороша.

Це була десята система, яку він рекомендував. Перші дев'ять були нереально дорогими, але ця хоча б входила в десятку найкращих.

Я вже наполовину заснув, коли закінчив приймати душ, але звук дверного дзвінка змусив мене прокинутися.

Я вдягнув спортивки і відчинив двері. Приємне здивування охопило мене, коли я побачив Джулз, що стояла на порозі.

— Привіт, Руда. — Я привітав її з нахабною усмішкою. — Не можеш відірватися від мене, так? Я тебе не звинувачую. — Я жестом вказав на себе. — Подивися на все це.

Я все ще був без футболки після душу, і я не хотів хвалитися, але мій прес був справжнім витвором мистецтва.

— Якби я знала, що в тебе гості, я б почекала, — сухо відповіла вона. Вона несла велику сумку-портфель, що було дивно, оскільки вона не малювала. Можливо, вона ходила за покупками раніше. — Не хотіла б переривати твоє щотижневе свято кохання з твоїм его.

— Щоденне, — поправив я. — Любов до себе дуже важлива для підтримки самооцінки. Але ти гаряча штучка, тож тобі можна перервати. — Я затягнув її всередину і зачинив за нами двері, перш ніж поцілувати її в губи. — Прийшла на перерву в навчанні?

— Е-е, типу того. — Джулз заправила пасмо волосся за вухо, виглядаючи незвично нервовою.

— Ну, не роби занадто велику перерву. Хоч би як я був радий бачити тебе, я хочу, щоб ти надерла всім дупу на цьому іспиті. — Передчуття пробігло по моєму хребту. — У мене є сюрприз для тебе після закінчення іспиту.

— Не можу дочекатися.

Я насупився на її стриману відповідь. Зазвичай вона допитувалася в мене, що це за сюрприз, поки я не поступався.

— З тобою все гаразд?

— Так. Ні. Я маю на увазі, мені потрібно дещо тобі сказати. — Вона зробила довгий вдих, не зустрічаючись із моїми очима. — Це стосується картини, яку вкрав грабіжник.

— Окей... — Я звузив очі. — Ти ж не змусиш мене купити ту картину, яку ми бачили в інтернеті днями? Ту, де собаки грають у покер? Тому що вона класна і все таке, але, мабуть, є тисяча інших людей, які володіють нею.

— Ні.— Її сміх звучав вимушено. — Взагалі-то, це кумедна історія. У мене є картина. Та, якої тобі не вистачає.

Я звів брови в замішанні.

— Ти знайшла копію?

— Ні. — Джулз возилася зі своєю сумкою. — Справжню. Ту, що вкрали з твоєї кімнати.

Моя усмішка зникла, і передчуття осіло на моїй шкірі, як шар інею. Як, чорт забирай, вона роздобула картину, коли поліція навіть не змогла знайти зачіпку?

— Про що ти говориш?

Замість відповіді Джулз повільно розстебнула блискавку на сумці-портфелі й дістала картину.

Я тупо втупилася на неї.

Ось вона, у всій своїй коричневій і зеленій красі. Я ніколи не розумів, наскільки поблажливою вона була. Картина посміхалася мені, її знущання звучало співучим голосом у моїй голові.

«Я знаю те, чого не знаєш ти. І тобі це не сподобається, коли ти дізнаєшся...»

— Це ще не все. — Голос Джулз тремтів так сильно, що вона звучала як спотворена версія самої себе.

Моє передчуття переросло в крижану невіру, коли вона потягнулася в сумочку і дістала ще три предмети.

Мій годинник. Мій iPad. Моя згорнута пачка грошей на екстрений випадок.

Ні.

Вона поклала їх на журнальний столик, тремтіння в її руках збіглося з тремтінням у голосі.

Ні, ні, ні, ні.

— Скажи, що ти вистежила злодія й повернула всі ці речі. — Я ледь чув себе через гуркіт у вухах. — Скажи, що у злодія була криза совісті й він кинув ці речі на ґанок, коли я був у душі, а ти їх знайшла. Чорт забирай, Джулз, скажи мені що-небудь!

Щось іще, окрім підозр, що обвивають моє горло і перекривають повітря.

— Я вкрала речі. — Зізнання Джулз вдарило мене, як куля в груди. Біль пронизав мою плоть, змусивши мене здригнутися. — Мені так шкода. Я не хотіла цього робити. Він шантажував мене, і я не знала, що ще робити, окрім як погодитися, і я...

Її незв'язне пояснення затихло, коли рев став голоснішим. Її слова злилися в каламутний потік, що забарвив світ в потворні сірі та злісні червоні кольори.

Вона була художницею, а я опинився в пастці сюрреалістичного кошмару, створеного нею.

— Хто? — Я вхопився за останнє, що пам'ятав з почутого.

Мій мозок був млявим, і мені знадобилося більше зусиль, ніж зазвичай, щоб вимовити слово.