Спотворена ненависть

Я пожувала нижню губу, намагаючись придумати що-небудь ще.

— Моя вічна подяка? Я співатиму вам дифірамби.

Крістіан нахилив голову вбік, його погляд став оцінювальним.

Ви наді мною знущаєтеся. Я мала на увазі, що жартую.

— Одна ваша послуга в обмін на послугу з мого боку, — сказав він. — Це буде вирішено в майбутньому, у день, який я виберу.

У животі заворушилася тривога. Це звучало підозріло схоже на те, що Макс просив у мене, за вирахуванням усього цього моторошного чинника.

— Якого роду послуга?

Клянуся Богом, якщо Крістіан попросить мене переспати з ним...

— Нічого сексуального або незаконного. — Його запевнення не зменшили мою тривогу. У мене була кепська історія зі словом на букву «У». — Це моя умова. Або так, або ніяк.

Погоджуватися на безстрокову послугу було безглуздою ідеєю, але в мене не було розкоші довгострокового планування, коли я зіткнулася з короткостроковою надзвичайною ситуацією. Крім того, Крістіан був генеральним директором солідної організації, а не якимось злочинцем із низів, на кшталт Макса.

Сподіваюся, я не пошкодую про це.

— Я приймаю умови.

В очах Крістіана з'явився задоволений блиск.

Я не могла позбутися моторошного відчуття, що щойно уклала угоду з дияволом. Але яку б послугу він не хотів отримати в майбутньому, це було варте того, щоб раз і назавжди розвіяти чорну хмару секс-запису.

Вірно?

— Чудово. — Він відчинив двері ширше. — Моя наступна зустріч тільки о восьмій тридцять. У вас є одинадцять хвилин.

Я пішла за ним у його пентхаус і пояснила свою ситуацію — запис, погрози й шантаж Макса, моє бажання стерти записи раз і назавжди. Я опустила ту частину, де я крала гроші; Крістіану не потрібно було знати, а в мене все одно не було часу заглиблюватися в це.

— Зрозуміло. — Моя дилема здалася йому майже нудною.

Я була наполовину роздратована тим, що він не оцінив серйозність ситуації, і наполовину сподівалася, що його спокійна відповідь означає, що в нього є рішення.

Крістіан більше не розмовляв, поки ми не дійшли до його особистої бібліотеки. Барвисті книжки заповнювали два стелажі від підлоги до стелі, а вікна, вирізані в масивних прорізах на решті стін, заливали кімнату пронизливим ранковим світлом.

Посеред кімнати стояв чоловік, одягнений у такий самий дорогий костюм, як і Крістіан. Роздратування прокреслило глибокі зморшки на його обличчі, коли він швидко говорив італійською у свій телефон, але він різко повісив слухавку, коли побачив нас.

— Данте, сподіваюся, все гаразд, — сказав Крістіан, наче інша людина не говорила так, наче була готова вбити когось серед білого дня.

Данте натягнуто посміхнувся.

— Так, звісно. — Він перевів погляд на мене, і його цікавість теплим вантажем лягла на мою шкіру.

Він виглядав трохи старшим за Крістіана, можливо, близько тридцяти, але це тільки додавало йому привабливості. Він не був так класично красивий, як Крістіан, але він випромінював сувору мужність, яка змусила б більшість жінок непритомніти. Густе темне волосся і мускулиста статура теж не завадили.

— Я не знала, що у вас гості, — сказала я Крістіану. Для ділової зустрічі було занадто рано, але що я знала? Я не була генеральним директором.

— Я вже йду. — Данте простягнув руку. На рукавах його сорочки блищали срібні запонки з вигравіруваними маленькими літерами В. — Данте Руссо.

— Джулз Емброуз.

Він уривчасто кивнув мені й кинув нерозбірливий погляд на Крістіана.

— Ми закінчимо розмову пізніше. Мій дідусь щойно помер. — Він повідомив цю новину так, немов оголошував про похід у продуктовий магазин.

Мої очі округлилися від шоку, але Крістіан навіть не моргнув.

— Звісно.

Коли Данте пішов, Крістіан підійшов до комп'ютера в кутку і щось надрукував. За хвилину принтер виплюнув аркуш паперу, який він простягнув мені разом із ручкою.

Його запонки блиснули на світлі, і я зрозуміла, що на них вигравірувано ту саму літеру В, що й на запонках Данте.

— Підпиши це, і я подбаю про запис.

Я просканувала текст.

— У вас є контракт на надання послуг? — Це була стандартна угода, у якій перелічувалися умови, але якщо я відмовлюся від неї, я нестиму відповідальність за... Я моргнула, щоб переконатися, що прочитала все правильно. — Два мільйони доларів? Ви, мабуть, жартуєте.

— Я не жартую з бізнесом, а все, що пов'язано з моїм часом і навичками — це бізнес. — Крістіан кивнув на аркуш. — Як ви, я впевнений, знаєте, міс Емброуз, контракти захищають обидві сторони. Якщо я не зможу виконати свою частину угоди, контракт буде недійсним. Якщо я відмовлюся від угоди, я також несу відповідальність за два мільйони доларів. Це справедливо.

Так, тільки для нього два мільйони — це крапля в морі, тоді як для мене це неможливо.

— Це мої умови. Ми ще нічого не підписали, тож ви ще можете піти. — Він елегантно знизав плечима. — Ваш вибір.

Послуга за його вибором, або я буду винна йому два мільйони доларів...

Моя голова розколювалася від нерішучості.

Які були шанси, що він попросить мене зробити щось справді жахливе? Він сказав, що нічого сексуального або незаконного не буде.

Було п'ятдесят на п'ятдесят відсотків імовірності, що я пошкодую про це, але бажання позбутися Макса пересилило все інше.

Я надряпала свій підпис у спеціально відведеному рядку і передала йому назад. Крістіан розписався після мене, і на цьому все закінчилося.

Ми офіційно були в справі.

— Досить складно стерти щось назавжди, коли це потрапляє в цифрову сферу, але це не неможливо, — сказав Крістіан.

Не для мене.

Я почула його натяк голосно і ясно.

Частина тривоги в моєму шлунку ослабла. Я не знала його добре, але знала, що Крістіан Гарпер до біса хороший у своїй справі. Він створив найелітнішу в світі охоронну компанію з нуля не за рахунок неробства.

— Однак мені знадобиться ваша допомога в здійсненні однієї частини плану. Я б міг доручити це своїм людям, але так буде набагато простіше. — Крістіан усміхнувся. — Ось що вам потрібно зробити...