Страница 115 из 179
42. ДЖУЛЗ
Я вломилася в будинок Джоша через чотири дні.
Гаразд, «вломитися», напевно, надто сильний вираз, оскільки я знала, де він зберігає запасний ключ, але він не знав, що я входжу в його будинок, поки він на роботі. До того ж, я повинна була зробити так, щоб це виглядало як проникнення.
Після тижня метань, ворочань і мук у мене нарешті з'явився план. Не найкращий, оскільки він залежав від удачі та від когось, кого я ледве знала, щоб допомогти мені, але про це пізніше, коли дістануся до нього.
Спочатку, я мала вкрасти картину і позбутися Макса до закінчення терміну. Потім я могла б попрацювати над тим, щоб позбавити його влади, яку він мав наді мною, а саме позбутися секс-відео.
Мій пульс стукав у вухах, коли я пробиралася крізь горшкові рослини на ґанку будинку Джоша. У нього була нічна зміна, і його не буде вдома до ранку, але це не заважало мені завмирати при кожному клацанні гілки або проїзді машини.
Після кількох хвилин пошуків у темряві — я не хотіла привертати увагу сусідів, увімкнувши ліхтарик на телефоні, — я помітила блідо-сріблястий блиск його запасного ключа. Перш ніж відімкнути вхідні двері й прослизнути в тихий будинок, я злегка прим'яла ґрунт.
За відсутності тепла Джоша він був ще більш загрозливим. Кожна тінь була укриттям для монстрів, кожен скрип — пострілом, що тріпав мої й без того потріпані нерви.
Від поту моя в'язана шапочка прилипла до чола, коли я проходила через вітальню до його спальні. На щастя, його кімната не була Лувром, а картина не була Мона Лізою. Усе, що мені було потрібно зробити– це відчепити картину від прищіпки і засунути її в мою величезну сумку-портфель.
Ніякого виття сигналізації, ніякої охорони, що увірвалася у двері зі зброєю напоготові.
Це було так просто, що навіть нудно.
Коли хтось довіряє тобі, тобі не потрібно докладати стільки зусиль, щоб прослизнути крізь його захист.
Почуття провини вирувало в моїх грудях, поки я обшукувала кімнату Джоша в пошуках інших речей, які можна вкрасти. Було б занадто підозріло, якби я вкрала тільки картину.
Я не могла змусити себе взяти його ноутбук, але я взяла один з його запасних годинників, невелику пачку грошей, яку він сховав у ящику зі шкарпетками, і його iPad. Я зберігатиму їх у безпеці, поки не поверну їх після того, як мій план, сподіваюся, спрацює.
Я якраз наводила безпорядок у його кімнаті й відкривала всі шухляди, коли мій телефон задзижчав від нового повідомлення.
Від несподіванки я вдарилася стегном об гострий край комода.
— Чорт.
Треба було вимкнути його. Це була недбала, аматорська помилка, і я мовчки проклинала себе, коли відкрила повідомлення.
Стелла:
Кенгуру чи коала?
Це було кодове запитання, яке ми використовували, щоб переконатися, що з іншим усе гаразд. Ми єдині, хто знав цю безглузду відповідь, тож ніхто не міг прикинутися нами в смс, якби нас викрали або щось на кшталт цього.
Я швидко надрукувала відповідь.
Джулз:
Рожевий зорепад.
Ми зі Стеллою завжди повідомляли одна одну, якщо ми затримувалися пізніше, ніж зазвичай. До біса чекати, поки твоя сусідка зникне на двадцять чотири години, перш ніж піднімати на сполох; якщо хтось із нас потрапляв у біду, інша дізнавалася про це майже одразу.
Я просто не очікувала, що Стелла повернеться додому так рано. Вона сказала мені, що в неї робочий захід, а такі заходи зазвичай тривають до опівночі.
Стелла:
:) Гаряче побачення?
Стелла:
Коли-небудь ти розповіси мені, хто цей таємничий хлопець.
Вона знала, що я з кимось зустрічаюся, просто не знала з ким.
Я секунду дивилася на її повідомлення, перш ніж засунути телефон назад у кишеню. У мене не було часу на розмову про Джоша. Якщо я не виконаю свій план, мені нічого було б розповідати, тому що між нами буде все скінчено.
Знайома нудота скрутила мій шлунок.
— Припини, — прошепотіла я. — План спрацює.
План спрацює. План спрацює.
Я наспівувала тиху мантру, поки закінчувала підготовку до фальшивого, але не зовсім фальшивого пограбування. Я залишила вхідні двері незамкненими, поклала запасний ключ у горщик і сподівалася, що справжні грабіжники не з'являться до того, як Джош повернеться додому.
Оскільки він жив недалеко від Тейєра, влітку в його районі було моторошно тихо. Ні галасливих вечірок, ні балачок студентів, які прямували до одного з барів кампусу й назад, ні будь-кого, хто зупинив би мене, коли я йшла вулицею з кушем.
Логічна частина мене розуміла, що немає нічого відверто підозрілого в тому, що жінка ходить уночі з сумкою-портфелем. Параноїдальна частина мене була впевнена, що сумка слугує неоновим знаком, який повідомляє світові про те, яка я жахлива людина.
«Брехуха! Злодійка! Не довіряйте їй!» – кричала вона.
Чудово. Тепер я чула голоси неживих предметів.
Я міцніше стиснула сумку і прискорила крок, поки не дійшла до станції метро, де знову дістала телефон, щоб повідомити Максу останні новини.
Я:
Картина в мене.
Я:
Зараз занесу.
Я не хотіла тримати картину довше, ніж потрібно.
Макс:
Уже майже одинадцята вечора. Де твоє почуття пристойності?
Макс:
Якщо, звісно, ти не хочеш дати мені що-небудь ще...
Мене пересмикнуло від цієї пропозиції. Мені вже було огидно від того, що я займалася з ним сексом. Я швидше підпалю себе, ніж дозволю йому доторкнутися до мене знову.
Я:
Говори адресу, Макс.
Я:
Або я викину картину в Потомак.
Очевидно, я б цього не зробила, але я б використала будь-який шанс, щоб познущатися над ним.
Макс:
З тобою більше не весело, Джей.
Незважаючи на його скаргу, він назвав адресу. Швидкий пошук у Google підказав мені, що це готель недалеко від НоМа.
Він вважав мене настільки незначною загрозою, що не потрудився приховати, де зупинився. Я не знала, що мені робити: радіти чи ображатися.
Коли я приїхала в готель, портьє не удостоїв мене й поглядом, поки я проходила через вестибюль і піднімалася на ліфті на дев'ятий поверх.
Відсутність охорони мене не здивувала. Це місце було не зовсім Ritz-Carlton. Шпалери відклеїлися від штукатурки пожовклими смугами, ковролін був настільки тонким, що я відчувала під ним дерев'яну підлогу, а в холі смерділо сигаретним димом.
— Джулз. — Макс усміхнувся, виглядаючи на рідкість нормально в білій бавовняній футболці та джинсах. — Так і думав, що це ти. — Він ударив кісточками пальців по стіні. — Тонкі стіни. Я почув твої кроки за милю.