Спотворена ненависть

41. ДЖУЛЗ

— З тобою все гаразд, люба? — Барбс окинула мене неспокійним поглядом. — Ти була незвично тихою весь день.

— Ага. Просто переживаю через адвокатуру. — Я змусила себе посміхнутися і наповнила свій кухоль кави. Мені не слід було пити кофеїн так пізно, але я все одно не змогла б заснути. Доручення Макса вкрасти картину Джоша не давало мені спокою щоночі відтоді, як я отримала його повідомлення три дні тому.

— Я впевнена, що ти здаси. — Барбс відкрила холодильник і простягнула мені загорнуту в прозору плівку тарілку з яблучним пирогом. — Тримай. Від пирога завжди стає краще.

Цього разу моя посмішка була більш щирою.

— Дякую, Барбс.

— У будь-який час, люба. — Барбс підморгнула і пішла, тримаючи в руці кухоль улюбленого чаю Earl Grey.

Я відпила кЕйви і поморщилася від гіркого смаку. Мені багато чого подобалося в клініці, але кава не входила в це число.

Продовжуючи намагатися пити каву, я втупилася в темний екран телефону і чекала, коли він загориться від чергового повідомлення Макса. Цього не сталося.

Він був ясний. У мене був тиждень, щоб вкрасти картину Джоша, інакше для мене все було скінчено.

Три дні вже минули, отже, у мене залишилося чотири.

Мій наступний ковток потрапив не в те горло. Я вибухнула нападом кашлю, трясучись так сильно, що рідина вихлюпнулася з чашки й ошпарила мені руку.

— Чорт! — прохрипіла я. Я поставила каву, що залишилася, на стійку і підставила руку під холодну воду, одночасно відкашлюючи свої легені.

— Усе гаразд?

Я підстрибнула при звуці голосу Джоша позаду мене. Я перекинула кухоль і пролила залишки напою на сукню.

— Чорт! — повторила я, цього разу чіткіше.

Я потягнулася за паперовими рушниками, але Джош випередив мене. Він вихопив жменю зі стійки і витер каву, що стікала по моїй нозі, поки я намагалася врятувати своє зіпсоване вбрання.

Це не допомогло. Пляма вже глибоко в'їлася у волокна і перетворила значну частину синьої спідниці на глибокий, потворний відтінок коричневого. Зрештою, я здалася і викинула паперовий рушник у відро для сміття з невеликим криком розчарування.

— Думаю, це і є відповідь на моє запитання. — Джош подивився на мене із занепокоєнням і найменшим натяком на веселощі. — Поганий день?

— Як ти здогадався?

— Мої дедуктивні здібності – один із моїх вражаючих талантів, — уїдливо зауважив він. — Якщо не брати до уваги пролитої кави, ти весь день була розсіяною.

— Стрес через адвокатуру, — пробурмотіла я своє звичайне виправдання. Якщо чесно, я переживала через іспит. Просто це не було моїм головним чинником стресу.

Мій шлунок стиснувся від почуття провини.

Останні три дні я провела в мозковому штурмі, думаючи про те, як виплутатися з дилеми з Максом, але я не змогла придумати прийнятного рішення, яке не передбачало б розкриття правди про моє минуле.

Можливо, мої друзі не засудили б мене, але я була в жаху від того, як відреагує Джош. Довгі роки він вважав мене жахливою людиною, а точніше, жахливим впливом. Найменше мені хотілося підтверджувати його початкові враження про мене, коли наші стосунки нарешті стали прогресувати.

— Ну, якщо тобі потрібна допомога з навчанням, я знаю одну приголомшливо красиву й розумну людину. — Джош зробив паузу. — Я говорю про себе, між іншим.

Незважаючи на мою напругу, невеликий смішок прошелестів у мене в горлі.

— Про кого ж іще. Дякую за пропозицію, але ти більше відволікаєш, ніж допомагаєш.

— Ясна річ. Моя зовнішність відволікала багатьох студентів. Боюся, це один із недоліків. — Він помахав рукою перед своїм, за загальним визнанням, ефектним обличчям.

— Він унікально огидний. — Я поплескала його по плечу. — Не хвилюйся, я впевнена, що вони не засуджували. У наші дні люди набагато більш неупереджені.

Його усмішка лягла на мою шкіру, як тепла оксамитова ковдра.

— Боже, я так хочу трахнути тебе просто зараз.

Я в жодному разі не була святенницею, але від того, що він так прямо заявив про це посеред кухні клініки, по моїй шиї пробігся жар.

— Джоше.

— Так? — Він підняв одну брову. — Тобі все одно потрібно скоріше зняти цю сукню. Що може бути краще...

— Я не завадила? — Голос Еллі вклинився в нашу розмову.

Ми навіть не помітили її появи.

Я тут же відступила назад і здригнулася, коли тверда кухонна стійка вперлася мені в хребет.

— Джулз пролила на себе каву, і я допомагав їй відтерти пляму. — Він жестом показав на мою сукню, анітрохи не зніяковівши. Його риси обличчя були маскою професійної ввічливості, але диявольський блиск в очах залишився.

— Оу, це відстій. — Еллі зморщила ніс. — Сподіваюся, це не нова сукня.

— Ні. Гаряче побачення

24

? — Я швидко змінила тему.

Офіс зачинявся за десять хвилин, а Еллі вже переодяглася зі свого службового піджака і штанів у сукню і туфлі на підборах.

Її щоки забарвилися в рожевий колір.

— Я, е-е-м, іду в кіно з Маршаллом.

Я сховала посмішку. Вона нарешті забула про свою закоханість у Джоша і переключила увагу на Маршалла. Я не знала, чи наш із Маршаллом поцілунок послугував поштовхом – ми завжди знаходили людей бажанішими, коли інші люди знаходили їх бажаними – але я була рада бачити, що вона рухається далі.

З абсолютно безкорисливих причин, звісно.

— Чесно кажучи, мені час іти. Я тільки зайшла забрати свій зарядний пристрій. Залишила його тут під час обіду. На добраніч! — Еллі вихопила зарядку для телефону з розетки біля мікрохвильовки і поспішила геть.

— Нам теж час іти, але в різний час, щоб у людей не виникло підозр. — Очі Джоша грайливо блиснули. — Зустрінемося на нашому розі за двадцять хвилин.

— У нас немає кута, — вказала я.

— Тепер є. — Ямочка Джоша з'явилася. — Двадцять третя і Мейберрі. Двадцять хвилин, Руда. Будь там.

Він пішов, перш ніж я встигла заперечити.

Я похитала головою, але прибрала свій стіл із навмисною повільністю, доки офіс не спорожнів і ми з Барбс не залишилися єдиними людьми.

— Давай, люба, я не стаю молодшою. — Вона нетерплячим рухом руки випровадила мене за двері. — А ти занадто молода, щоб проводити в офісі ні хвилини довше, ніж потрібно.

— Ти завжди кажеш мені те, що я хочу почути.

— Саме для цього я тут. — Вона помахала рукою. — На добраніч.

— На добраніч.