Страница 11 из 179
Робін, блондинка, була гаряча і готова усамітнитися, якщо її рука на моєму стегна була хоч якоюсь ознакою. Її дитячі пригоди, пов'язані з верховою їздою, були не зовсім захопливими, але зазвичай мені вдавалося знайти хоча б один цікавий шматочок у кожній розмові.
Можливо, справа була в мені. Нудьга була моїм постійним супутником у ці дні, і я не знав, як позбутися цього виродка.
Вечірки, на які я ходив, були як завжди, все ті самі. Мої інтрижки були незадовільними. Побачення були рутиною. Єдиний час, коли я щось відчував, — це коли я був у невідкладній допомозі.
Я глянув на Клару. Вона все ще фліртувала з барменкою, яка активно ігнорувала своїх клієнтів і дивилася на Клару із зачарованим виразом обличчя.
— ...не можу вирішити, хочу я померанського шпіца чи чихуахуа... — продовжувала Робін.
— Померанський шпіц звучить мило, — я демонстративно звірив годинник, перш ніж сказати: — Гей, вибач, що перериваю розмову, але я маю забрати свого кузена з аеропорту, — це було не найкраще виправдання, але це було перше, що я зміг придумати.
Обличчя Робін поникло.
— Ох, добре. Можливо, ми зможемо якось зустрітися, — вона надряпала свій номер на серветці і вклала її мені в руку. — Подзвони мені.
Я відповів із невизначеною посмішкою. Мені не подобалося обіцяти те, що я не міг виконати.
— Розважайся, — беззвучно пробурмотів я Кларі, прямуючи до виходу. Вона похитала головою й обдарувала мене маленькою посмішкою, перш ніж повернути свою увагу до барменки.
Це був мій найшвидший вихід із бару за останній час. Я не був засмучений тим, як склалася ця ніч. Ми з Кларою часто ходили пити разом і розходилися, коли... відволікалися, але тепер мені потрібно було вирішити, куди йти.
Було ще рано, і я не хотів повертатися додому. Я також не хотів заходити в один з інших барів, розташованих на вулиці, на випадок, якщо Робін пізніше піде по барах.
До біса. Я закінчу дивитися гру в забігайлівці поруч із моїм будинком. Пиво і телевізор — це пиво і телевізор, де б вони не знаходилися. Сподіваюся, метро ходило за розкладом, щоб я не пропустив залишок гри.
Я звернув за ріг на тиху вулицю, що веде до станції метро. Я пройшов половину шляху, коли помітив спалах рудого волосся і знайоме фіолетове пальто в провулку поруч із непрацюючим взуттєвим магазином.
Мої кроки сповільнилися. Якого біса Джулз усе ще робить тут? Вона пішла за двадцять хвилин до мене.
Потім я помітив блиск металу в її руці. Пістолет, спрямований на бородатого чоловіка перед нею.
— Якого біса? — мої слова луною рознеслися порожньою вулицею і в невірі відскочили від закритих вітрин магазинів.
Можливо, я заснув у барі й потрапив у «Сутінкову зону», бо сцена, що розігралася переді мною, не мала жодного сенсу.
Звідки, чорт забирай, у Джулз пістолет?
Джулз змінила позицію, щоб бачити нас обох. На його довгому каштановому волоссі сиділа пошарпана шапочка Біні, а чорне пальто, що було на два розміри більшим, висіло на його худій фігурі.
— Він намагався пограбувати мене, — сказала вона, ніби ненароком.
Біні невдоволено втупився на неї, але йому вистачило розуму промовчати.
Я вщипнув себе за скроню, сподіваючись, що це виведе мене з альтернативної реальності, в яку я потрапив. Неа. Усе ще тут.
— І я вважаю, це його пістолет?
Мене чомусь не здивувало, що Джулз переграла свого потенційного грабіжника. Якби її викрали, викрадач, найімовірніше, повернув би її протягом години через сильне роздратування.
— Так, Шерлок, — рука Джулз міцніше стиснула зброю. — Я подзвонила в поліцію. Вони вже їдуть.
Як за командою, виття сирени прорізало повітря.
Біні напружився, його очі метушилися на всі боки в дикій паніці.
— Навіть не думай про це, — попередила Джулз. — Або я буду стріляти. Я не блефую.
— О, вона зробить це, — запевнив його я. — Одного разу я бачив, як вона всадила хлопцеві в дупу Smith & Wesson
4
, бо він вкрав у неї пакет чипсів, — я понизив голос до змовницького шепоту. — Вона виводить голод на новий рівень.
Ситуація і так уже була досить абсурдною. Я міг би й підіграти.
Як я вже сказав, мені було нудно.
Губи Джулз сіпнулися у відповідь на мою вигадку, перш ніж її обличчя знову набуло суворого виразу.
Очі Біні збільшилися.
— Ти серйозно? — його погляд метався між нами. — Звідки ви двоє знаєте одне одного? Ви трахаєтеся?
Ми з Джулз здригнулися в унісон.
Або Біні поставив таке дурне, недоречне запитання, щоб відволікти нас, або він хотів, щоб мене знудило. Якщо це було останнє, то він був близький до успіху. Мій шлунок забурлив, як бетономішалка, що працює на підвищених обертах.
— Я б ніколи. Поглянь на нього, — Джулз жестом вказала на мене вільною рукою. — Наче я коли-небудь доторкнуся до цього.
Біні скоса подивився на мене.
— Що з ним не так?
— Я б не дозволив тобі доторкнутися до мене, навіть якби ти запропонувала виплатити всі мої кредити за медичну освіту, — проричав я.
Мені було байдуже, чи була Джулз Емброуз останньою жінкою у світі. Вона була єдиною, з ким я ніколи не пересплю. Ніколи.
Вона проігнорувала мене.
— Ти коли-небудь чув приказку: що більше его, то менший пеніс? — запитала вона Біні. — Це стосується його.
— Ох. От відстій, — Біні покосився на мене зі співчуттям. — Вибач, чувак.
Відень запульсував у мене на скроні. Я відкрив було рота, щоб повідомити їй, що я скоріше облив би себе відбілювачем, ніж дозволив би їй наблизитися до мого пеніса, але ляскіт дверцят машини перервав мене.
Поліцейський розміром із Галка вийшов із машини з пістолетом напоготові.
— Усім стояти! Киньте зброю.
Я застогнав і мало не знову не вщипнув себе за скроню, перш ніж зловив себе на цьому.
Заради всього святого.
Я повинен був піти, коли в мене був шанс.
Тепер я точно пропущу залишок гри.
3. ДЖОШ
Через сорок п'ять хвилин і десятки запитань поліцейські, нарешті, відпустили нас.
Біні взяли під варту, і ми з Джулз мовчки йшли до станції метро на сусідній вулиці. Більшість людей жахнулися б, ставши жертвою спроби пограбування, але вона поводилася так, немов щойно закінчила ходити за продуктами.
Я був менш спокійний. Я не тільки даремно витратив годину на допит у поліції, а й пропустив залишок гри.
— Скажи мені, чому кожного разу, коли я потрапляю в халепу, у ній опиняєшся замішана ти, — сказав я крізь зціплені зуби, коли метро з'явилося в полі зору.