Спотворені ігри

28. РІЗ

Я намагався чинити опір. Правда, намагався.

Можливо, мені б це вдалося, якби Бріджит була просто гарною і ніким іншим. Краса сама по собі нічого для мене не означала. Моя мати була гарною, поки не перестала бути такою — я маю на увазі не зовнішню красу.

Але в цьому й була проблема. Бріджит не була красунею і нічим іншим. Вона була всім. Тепло, сила, співчуття, гумор. Я бачив це в тому, як вона сміялася, у її співчутті, коли вона вислуховувала проблеми людей, і в її спокої, коли вони кричали їй про все, що, на їхню думку, не так у країні.

Я знав, що вона більше, ніж просто симпатична особа, задовго до цієї поїздки, але щось всередині мене зламалося минулої ночі. Можливо, це було те, як вона дивилася на мене, ніби вважала мене всім, хоча я був ніким, а може, це було усвідомлення того, що вона може бути відірвана від мене будь-якої миті. Вона може побратися наступного тижня, і я назавжди втрачу навіть можливість бути з нею.

Що б це не було, воно знищило всі залишки мого самовладання. Коста-Ріка була тріщиною, а це? Це було повне знищення.

Трава шелестіла, коли ми з Бріджит пробиралися через поля до альтанки. Ми пробралися туди після того, як усі лягли спати, і хоча було вже пізно, місяць світив досить яскраво, і нам не потрібні були ліхтарики наших телефонів, щоб вказувати шлях.

Чи було те, що ми робили — те, що ми збиралися робити — поганою ідеєю? Так, чорт забирай. Наша історія була приречена на трагічний кінець, але коли ти вже перебуваєш у поїзді, що мчить до урвища, все, що ти можеш зробити, це триматися міцно і рахувати кожну секунду.

Ми мовчали, поки не дійшли до альтанки, де вона підійшла до середини і оглянула все довкола. Незважаючи на потріскану фарбу, вона витримала випробування часом напрочуд добре.

— Сюди ніхто не приходить? — запитала вона.

— Ні душі, — я провів своє дослідження. Населення містечка було невеликим, але воно розкинулося на величезних акрах ферм. Готель був найближчим житлом, і всі в ньому спали. Я переконався в цьому, перш ніж відправити Бріджит повідомлення з проханням зустрітися зі мною в холі.

— Добре, — її відповідь пролунала трохи запихавшись.

У Південній Ельдоррі було набагато тепліше, ніж у Атенберзі, і ми могли обходитися без курток навіть уночі. Я одягнув свою звичайну форму — футболку, бойові штани та черевики, а Бріджит — фіолетову сукню, що облягає її стегна.

Я вбирав її, не пропускаючи жодної деталі. Пасма волосся, кучеряві навколо її обличчя, нервове передчуття в її очах, те, як її груди піднімалися і опускалися в такт мого власного нерівного дихання.

Частина мене хотіла підійти, задерти її спідницю та трахнути її прямо там. Інша частина мене хотіла насолодитися цим моментом — останніми дикими секундами, що б'ються, перед тим, як ми зруйнуємо все, що залишилося від наших кордонів.

За своєю природою я дотримувався правил. Так я прожив більшу частину свого життя. Але заради Бріджит я порушив би всі правила.

Мені знадобилося лише шість тижнів розлуки з нею та ще шість чортових агоній, щоб прийняти правду, але тепер, коли я це зробив, шляху назад уже не було.

— Отже, — Бріджит заправила пасмо волосся за вухо, її рука тремтіла, — тепер, коли ми тут, що ви плануєте, містере Ларсен?

Я посміхнувся, повільно і лукаво, і по її тілу пройшло дрібне, ледь помітне тремтіння.

— У мене багато планів на тебе, принцесо, і кожен із них закінчується тим, що мої пальці, язик чи член опиняються у твоїй маленькій солодкій кицьці.

Я не витрачав час на порожні розмови. Це тривало два роки, відколи я ступив на її під'їзну доріжку і побачив, що вона дивиться на мене великими блакитними очима.

Бріджит фон Ашеберг була моєю і тільки моєю. Не мало значення, що вона не належала мені. Я все одно забирав її, і якби я міг витатуювати себе на її шкірі, закопатися в її серці і закарбувати себе в її душі, я зробив би це.

Її очі розширилися, але перш ніж вона встигла відповісти, я скоротив відстань між нами і рукою взяв її підборіддя.

— Але спершу хочу прояснити одну річ. З цього моменту ти моя. Жоден інший чоловік до тебе не торкнеться. А якщо торкнеться… — мої пальці вп'ялися в її шкіру. — Я знаю сімдесят дев'ять способів убити людину, і сімдесят із них я можу влаштувати як нещасний випадок. Розумієш?

Вона кивнула, її груди піднімалися і опускалися швидше, ніж зазвичай.

— Я серйозно, принцесо.

— Я розумію, —

абсолютно бездиханно.

— Добре, — я провів великим пальцем її нижньою губою, — я хочу почути, як ти скажеш. Кому ти належиш?

— Тобі, — прошепотіла вона. Я вже відчув запах її збудження, солодкий і п'янкий, і не міг більше стримуватися.

— Саме так, — прогарчав я. — Мені.

Я схопив її за шию, притягнув до себе і притулився губами до її губ. Вона обвила руками мою шию, її тіло було теплим і піддатливим, коли я вп'явся в її рот. На смак вона була як м'ята та полуниця, і я хотів більшого.

Потребував

більшого.

Моє серце голосно стукало в грудях у такт пульсуючого члена. Всі мої почуття загострилися до майже болючої ясності: її смак на моєму язиці, відчуття її шкіри під моїми руками, запах її парфумів і звуки її хникання, коли вона притискається до мене, наче ми тонули, і я був її останнім рятівним колом.

Я притис Бріджит спиною до однієї з дерев'яних балок, задер її сукню на стегнах і розсунув її стегна коліном. Я потягнувся до неї між ніг і схвально хмикнув, коли виявив, що вона мокра і гола для мене.

— Без білизни. Хороша дівчинка, — промуркотів я, — якби ти не послухалася мого наказу.., — я прикусив її нижню губу і ввів палець у її туге, вологе тепло, посміхаючись, коли почув її зітхання, — мені довелося б покарати тебе.

Її стегна здригнулися, коли я ввів у неї ще один палець. Я вводив і виводив їх, спочатку повільно, потім все швидше, поки не опинився глибоко в ній, і брудні звуки моїх пальців, які входили і виходили з неї, змішувалися з її стогонами.

Очі Бріджит були напівзаплющені, рот напіввідкритий. Її голова відкинулася до балки, оголивши тонке горло, і все її тіло здригалося, наближаючись до оргазму. В останній момент я сповільнив темп, заробивши розчарований стогін.

— Будь ласка, — вона вчепилася в мої руки, її нігті вп'ялися в мою шкіру.

— Будь ласка, що? — я знову сильно встромив у неї свої пальці, поки її тіло не вигнулося і вона не видала тоненький зойк. — Будь ласка, що? — повторив я.