Страница 47 из 139
— Моя проблема в тому, що ти поводишся як п'яне, зіпсоване дівчисько, — огризнувся я, — ти настільки п'яна, що не маєш жодного уявлення про те, що ти робиш.
— Я точно знаю, що роблю, — вона дивилася на мене, вся у вогні та непокорі, і всередині мене зародилося тепло. Я й не знав, що її гнів так збуджує мене. Можливо, тому що це був один із небагатьох випадків, коли я міг бачити
її
, а не маску, яку вона демонструвала світові. — Мені весело, і наприкінці вечора я піду з хлопцем. Ти не зможеш мене зупинити.
Я холодно посміхнувся.
— Ти права. Ти підеш з хлопцем. Зі мною.
— Ні, я не піду, — Бріджит схрестила руки на грудях.
— У тебе є два варіанти, — я нахилився досить близько, щоб відчути запах її парфумів, — ти можеш або піти звідси зі мною, як доросла, або я можу перекинути тебе через плече і забрати звідси, як дитину. Що вибереш, принцесо?
Вона була не єдиною, хто сердився сьогодні.
Я був злий на те, що вона провела останні півгодини, дозволяючи тому виродку протягати до неї руки. Я був злий на те, що ми сваримося, коли у нас залишалося два тижні разом. Найбільше я був злий на те, як сильно хотів її, коли не міг отримати її.
Якщо що й прояснило її переїзд до Ельдорри, то це те, що наші стосунки були тимчасовими. Так було завжди, але досі я не приймав це близько до серця.
Зрештою, вона була принцесою, а я був хлопцем, якого вони найняли доти, доки я їм був потрібен.
Багряний колір пофарбував високі вилиці Бріджит.
— Ти б не посмів.
— Випробуй мене.
— Ви забуваєте, що ви тут не бос, містере Ларсен.
Температура моєї посмішки впала ще на десять градусів.
— Ти хочеш перевірити це?
Її губи стиснулися. На мить я подумав, що вона може залишитися, просто щоб позлити мене. Потім, не сказавши жодного слова і навіть не глянувши на мене, вона протиснулася повз мене і пішла до виходу, її плечі напружилися. Я пішов за нею, насупившись настільки, що інші відвідувачі клубу розсипалися переді мною, як кульки.
Ми взяли перше таксі, що трапилося, до будинку Бріджит, і ледве воно зупинилося, як Бріджит вискочила з нього і помчала до вхідних дверей. Я розплатився з водієм і наздогнав її за чотири кроки.
Ми ввійшли до будинку, наші кроки дзвінко лунали на дерев'яних половицях. Коли ми піднялися на другий поверх, Бріджит відчинила двері своєї спальні і спробувала зачинити їх у мене перед носом, але я просунув руку в щілину, перш ніж вона встигла це зробити.
— Нам треба поговорити, — сказав я.
— Я не хочу говорити. Ти вже зіпсував мені вечір. Тепер дай мені спокій.
— Ні, поки ти не скажеш мені, що, чорт забирай, відбувається, — мій погляд пропалював її, шукаючи натяк на те, що відбувається в її прекрасній голові, — ти поводишся дивно вже кілька тижнів. Щось не так.
— Нічого не відбувається, — Бріджит залишила спроби не пускати мене до своєї кімнати і відчинила двері. Я відкрив її до кінця, але залишився стояти у дверях, спостерігаючи. Мовчання.
— Мені двадцять три роки, містере Ларсен. Двадцятитрирічні дівчата гуляють, п'ють та сплять із хлопцями.
У моїй щелепі запульсував м'яз.
— Не так, як ти поводишся з тих пір, як ми повернулися до Нью-Йорка.
Слава Богу, що ти не спиш із хлопцями, а ходиш на побачення та п'єш.
— Можливо, я втомилася жити так, як
повинна
, і хочу жити так, як
могла б,
— Бріджит зняла свої прикраси і поклала їх на комод. — Мій дідусь мало не помер. В одну хвилину він стояв, а наступної звалився. Хто може гарантувати, що зі мною не станеться того ж самого?
У її словах була частка правди, але не повна правда. Я знав кожну інтонацію її голосу, сенс кожного руху. Було щось, чого вона мені не казала.
— І так ти вирішила, що хочеш провести свій потенційний останній момент із Вінсентом, довбаним, Хаузом? — насміхався я.
— Ти навіть не знаєш його.
— Я знаю достатньо.
— Досить, — Бріджіт повернулася до мене, в її очах виблискували лють і щось нескінченно сумніше, —
щоразу
, коли я усміхаюся чоловікові, ти прокладаєш собі дорогу між нами, як той ведмідь. Чому так, містере Ларсен? Особливо коли при нашій першій зустрічі ви недвозначно сказали мені, що не втручаєтеся в особисте життя своїх клієнтів.
Я не відповів, але моя щелепа продовжувала цокати в такт моєму пульсу.
Тік. Тік. Тік.
Бомба, готова вибухнути та зруйнувати наші життя, якими ми їх знали.
— Можливо… — вираз Бріджит став задумливим, коли вона зробила крок до мене.
Помилка номер один.
— Ти хочеш бути на їхньому місці, — вона посміхнулася, але зацькований погляд залишився в її очах. — Ви хочете мене, містере Ларсен? Принцеса та охоронець. З цього вийшла б гарна історія для ваших друзів.
Помилка номер два.
— Вам краще припинити цю розмову, Ваша Високосте, — лагідно сказав я, — і будьте дуже, дуже обережні у своїх подальших діях.
— Чому? — Бріджит зробила ще один крок до мене, потім ще один, поки не опинилася на відстані менше фута, — я не боюсь тебе. Всі решта бояться, я ні, — вона поклала руку мені на груди.
Помилка номер три.
Її зітхання не встигло повністю покинути її горло, як я розвернув її і нагнув над найближчим комодом, однією рукою схопив її за підборіддя, змусивши відкинути голову назад, а іншою обхопив її горло. Мій член уперся в її дупу, твердий і злий.
Я ходив по лезу всю ніч. Чорт, я ходив по лезу вже два роки. З того моменту, як Бріджит фон Ашеберг увійшла в моє життя, я почав зворотній відлік до руйнування, і сьогоднішня ніч могла стати тією ніччю, коли все полетить до біса.
— А слід було б, принцесо. Хочеш знати, чому? — прогарчав я, — тому що ти маєш рацію. Я хочу тебе. Але я не хочу цілувати тебе чи кохатися з тобою. Я хочу
трахнути
тебе. Я хочу покарати тебе за те, що ти роззявляла рота і дозволила іншому чоловікові торкатися тебе. Я хочу задерти цю твою чортову крихітну сукню і вбиватися в тебе так сильно, що ти не зможеш ходити ще кілька днів. Я хочу всього цього, хоч і не можу цього отримати. Але якщо ти не перестанеш так на мене дивитися… — я міцніше стис її підборіддя і горло. Вона дивилася на мене в дзеркало, її губи розійшлися, а очі потемніли від жару, — я можу цим скористатись.
Це були різкі, гіркі слова, просочені однаково хтивістю і гнівом. Вони повинні були злякати її, але Бріджит не виглядала переляканою. Вона виглядала
збудженою
.