Спотворені ігри

6. БРІДЖИТ

Перший випробувальний місяць

— Ти жартуєш, — я витягла чорний жилет із упаковки, дозволивши йому звисати з моїх пальців, як брудну білизну.

Різ сьорбав свою каву і не підводив очей від газети.

— Я не жартую про безпеку.

— Це

куленепробивний

жилет.

— Я в курсі. Я купив його.

Вдих. Видих.

— Містере Ларсен, будь ласка, поясніть,

навіщо

мені потрібен куленепробивний жилет. Де я маю його носити, в класі? На моїй наступній волонтерській зміні?

— Щоб захистити тебе від куль, звісно. Якщо хочеш.

Під моїм оком сіпнувся м'яз. Минув місяць з того часу, як ми домовилися про нашу угоду, і ось вона. Я все зіпсувала. Мені не слід було потай зустрічатися з Ейвою, але вона була так пригнічена своїми проблемами у відносинах з Алексом, і я хотіла підбадьорити її.

Очевидно, що це не спрацювало.

Інцидент з викраденням вилив відро холодної води на мої колишні райдужні погляди на особисту безпеку, і я твердо

вирішила

діяти більш відповідально. Я ненавиділа визнавати правоту Різа, тому що він найчастіше був таким зарозумілим ослом, але він щодня ризикував своїм життям заради мене. Однак він також, здавалося, хотів змусити мене відмовитися від угоди, кидаючи в мій бік найгірші пропозиції.

Як чортів куленепробивний жилет.

— Я купив жилет про всяк випадок, — м'яко сказав Різ, — тепер, коли ти про це заговорила, ми маємо випробувати його наступного разу, коли ти будеш на публіці.

Дістань чіп, і я робитиму те, що ти скажеш, коли ти скажеш, якщо це пов'язано з безпекою. Я обіцяю.

Я стиснула зуби. Різ витягнув чіп, і я не порушувала своїх обіцянок.

— Чудово, — у моїй голові спалахнула лампочка, і повільна посмішка розповзлася по моєму обличчю. — Я одягну його зараз.

Він нарешті підняв голову, його обличчя потемніло від підозри, як я легко капітулювала.

— Куди ми йдемо?

— На шопінг.

Якщо Різ щось і ненавидів, то це супроводжуватиме мене по магазинах. Це була така стереотипна чоловіча слабкість, і я мала намір використовувати її у своїх цілях.

Моя усмішка розширилася, коли його обличчя потемніло ще більше.

Це буде весело.

Через годину ми приїхали до торгового центру Гейзелбурга, чотири поверхи з магазинами, в яких я могла б помучити Різа. На щастя, була зима, а отже, я могла сховати більшу частину об'єму жилета під товстим светром та пальто.

За словами Різа, він купив для мене легшу версію, але жилет все одно був жарким, важким та незручним. Я майже пошкодувала про свій план помсти з покупками, але через лютий погляд Різа все обійшлося... доки не сталася катастрофа.

Я приміряла одяг у дюжині бутиків за день, коли застрягла у сукні. Я випадково взяла не той розмір, і жорсткий матеріал вп'явся мені в грудну клітку, затиснувши руки над головою. Я не могла бачити і ледве могла рухатись.

—

Трясця

, — я не часто лаялася, але ситуація вимагала цього. Одним із моїх довічних ірраціональних страхів був страх застрягти в одязі в магазині.

— Що трапилося? — запитав Різ ззовні примірочної. — Все в порядку?

— Так, — я вщипнула краї сукні і знову спробувала його натягнути, але безрезультатно. — Я в порядку.

Через десять хвилин я спітніла і задихалася від напруження та нестачі свіжого повітря, а мої руки боліли від того, що їх так довго тримали піднятими.

Трясця, трясця, трясця.

— Що, чорт забирай, там відбувається? — роздратування Різа почулося через двері, голосно і виразно, — ти надто довго возишся.

У мене не було вибору. Я мала попросити про допомогу.

— Чи не міг би ти покликати продавця-консультанта? Мені потрібна їхня допомога у питанні одягу.

Настала довга пауза.

— Ти застрягла.

Полум'я збентеження торкнулось моєї шкіри.

— Просто поклич когось. Будь ласка.

— Не можу. Один співробітник пішов на обід, а біля каси зараз шестеро людей, — Різ вирішив, що стежитиме за всіма, поки чекає на мене, — я допоможу.

Якби я могла бачити своє відображення, я була впевнена, що побачила б маску жаху, що дивиться на мене.

— Ні. Ти не можеш увійти сюди!

— Чому?

— Бо я… —

Напівгола. Беззахисна,

— непристойно одягнена.

— Я вже бачив напівголих жінок, принцесо. Або впусти мене, щоб я міг витягнути тебе із тоєї тисняви, в якій ти опинилася, або сиди тихо протягом наступної години, бо саме стільки часу знадобиться касиру, щоб пробитися через натовп вихідного дня. Вони рухаються повільніше, ніж черепаха під морфієм.

Всесвіт ненавидів мене. Я була впевнена у цьому.

— Добре, — я вимовила це слово із зусиллям, полум'я збентеження палало все гарячіше, — заходь.

На дверях примірочної не було замків, і через секунду присутність Різа заповнила крихітний простір. Навіть якби я не чула, як він увійшов, я його відчула б. Він випромінював інтенсивну енергію, яка заряджала кожну молекулу повітря, доки вона не вібрувала разом із

ним

.

Грубий. Мужній. Потужний.

Я затамувала подих, коли він наблизився, його черевики м'яко ступали по лінолеуму. Для такого великого чоловіка він рухався з грацією пантери.

Сукня прикривала мої груди, але мої мереживні трусики були виставлені напоказ, і я намагалася не думати про те, скільки шкіри я показую, коли Різ зупинився переді мною. Він був досить близько, щоб я могла відчути тепло, що випромінює його тіло, і відчути його чистий, мильний запах.

Напруга і тиша гули рівномірно, коли він ухопився за край сукні над моєю головою і потяг. Він ковзнув на пів сантиметра, а потім зупинився, і я здригнулася, коли тканина врізалась в голу ділянку тіла.

— Я спробую знизу вгору, — сказав Різ, його голос був відстороненим і контрольованим.

Знизу вгору. Це означало, що він мав покласти руки на мою оголену шкіру.

— Добре, — це вийшло писклявіше, ніж мені хотілося б.

Кожен м'яз напружився, коли він поклав долоні на верхню частину моєї грудної клітини. Він провів великими пальцями по розпалених місцях, де сукня впивалася в мою шкіру, а потім запустив пальці під тканину, наскільки зміг, і підняв її вгору.

Я більше не могла стримувати дихання.

Нарешті я видихнула, мої груди важко здіймалися, ніби намагаючись глибше втиснутись у грубий, теплий дотик Різа. Вдих пролунав ніяково голосно в тиші.

Різ зробив паузу. Сукня вже наполовину задерлася на плечі, оголивши мої груди в бюстгальтері.