Спотворені ігри

51. РІЗ

Три місяці потому

— Різ! — обличчя Люсіани розпливлося у величезній посмішці, —

Como estas?

(Як справи)

— вона оглянула Бріджит з блиском в очах, і коли вона заговорила далі, в її словах пролунала дражлива нотка, —

Es tu novia?

(Вона твоя дівчина?)

Я засміявся і переплів свої пальці з пальцями Бріджит.

— Si, es mi novia

(Так, вона моя дівчина).

— Я так і знала! — із захопленням сказала Люсіана, — нарешті. Ідемо, ідемо. Я маю для вас їжу.

Вона провела нас до того ж столика, за яким ми сиділи під час нашої останньої поїздки до Коста—Ріки. Я не міг повірити, що це було лише рік тому. З того часу так багато змінилося.

Чорт забирай, стільки всього змінилося тільки за останні три місяці. Ми з Бріджит нарешті могли насолоджуватися один одним, навіть коли підготовка до її коронації йшла повним ходом, а я поступово звикав до публічності. Мені не подобалася увага, але я відчував себе більш комфортно, і це було найкраще, на що я міг сподіватися.

— Це була хороша ідея, — Бріджит зітхнула від щастя, коли Люсіана принесла бенкет з м'яса та рису, — мені потрібна була відпустка.

Я посміхнувся.

— У мене завжди хороші ідеї.

Бріджіт не хотіла вирушати в подорож до своєї коронації, але я бачив, що вона загинається від стресу. Їй треба було поїхати, щоби відновити сили. До того ж мій рот міг бути страшенно переконливим, особливо коли я використовував його не тільки для розмов.

Це була наша перша відпустка як офіційної пари, і я вибрав Коста-Ріку не тільки з сентиментальних міркувань, але й тому, що ніхто в місті не знав і не дбав про те, що Бріджит — принцеса. Навіть після недавнього освітлення в пресі, вони ставилися до неї так само, як і до будь—якої іншої людини — тепло і люб’язно, іноді з цікавістю, але ніколи не настирливо.

— П'ять днів у раю, — сказав я, — плавати, засмагати, трахатись...

—

Різ

.

— Тобі не подобається мій «маршрут»?

— Знижуй голос, — шипіла вона, її обличчя було кольору помідорів на її тарілці, — люди почують.

— Ніхто не слухає.

Ми були єдині у цій поїздці. Ні Бута, ні слуг. Потрібно було дуже багато переконань, але палац зрештою погодився з моїм планом. Я досі міг охороняти Бріджит, навіть якщо я більше не був офіційно найнятий у цій якості.

З того часу, як я перестав працювати на Крістіана, я взяв кілька позаштатних консультацій з питань безпеки. Мені не потрібні були гроші — Harper Security платили

дуже

добре, а я не був великим марнотратом, — але я збожеволів би від нудьги, якби мені не було чим зайняти свої дні.

— Ти цього не знаєш, — Бріджит заправила пасмо волосся за вухо. Вона була одягнена в майку та шорти, і її шкіра вже засмагла від сонця. Ніякого макіяжу чи модного одягу, а вона все одно була найкрасивішою з усіх, кого я коли-небудь бачив, — люди напевно можуть підслуховувати.

— Повір мені. Я знаю, — найближчі до нас люди сиділи через три столики, їхні очі були прикуті до футбольного матчу по телевізору, — навіть якщо це так, немає нічого поганого в тому, щоб трахатись.

—

Різ

.

Я захихотів, але перестав намагатися її роздратувати, щоб її обличчя не вибухнуло від збентеження. Мене не переставало дивувати, наскільки Бріджит була манірною на людях у порівнянні з тим, наскільки дикою вона була в ліжку. Це робило наш секс ще жаркішим, оскільки я міг бачити той її бік, якого не бачив ніхто інший.

Після обіду ми трохи погуляли містом, перш ніж я переконав її повернутися на віллу.

Я не міг більше чекати.

— У мене є для тебе сюрприз, — сказав я, коли ми під'їжджали до пагорба. Я не міг утриматися від натяку, а розмова не давала мені зосередитись на нервовому вузлі в моєму животі.

Я не звик нервувати.

Бріджит пожвавішала.

— Я люблю сюрпризи. Що це?

Я тримав одну руку на кермі і переплів пальці іншої руки з неї.

— Це не буде сюрпризом, якщо я тобі скажу.

— Мені подобаються сюрпризи, до яких я готова, — сказала вона, — просто натякни?

Я похитав головою з усмішкою. Останнім часом я робив набагато більше таких усмішок.

За останні кілька місяців щось змінилося. Темна, важка хмара, що висіла наді мною все життя, розвіялася. Вона все ще з'являлася час від часу, але тепер стояли сонячні дні, а не грози.

Це було дивно. Темрява була захисним щитом, а без неї я відчував себе голим. Беззахисність, те, чого я ніколи не хотів відчувати. Але в такі моменти, як цей, коли були тільки я і Бріджит, мені не потрібен був захист. Вона все одно прорвала їх усі.

— Ось ми й приїхали, — я припаркувався перед віллою, — сюрприз.

Бріджит повільно озирнулася довкола.

— Добре… — вона кинула розгублений погляд у мій бік, — мені неприємно говорити тобі про це, але ми вже були тут раніше, пам'ятаєш? Розбирання багажу вранці? Четвертий пункт у списку бажань?

— Повір мені, це не те, що я колись забуду, — мій рот смикнувся, коли її щоки зігрів рум'янець, — але сюрприз не в цьому. А ось у цьому, — я простяг зв'язку ключів, — я купив цей будинок.

У неї відкрився рот.

— Що?

— Мій приятель все одно думав про продаж. Він та його родина переїжджають далі на південь. Тож я купив його, — знизав плечима я.

Ми могли зупинятися у найкращих готелях світу, але я хотів мати місце, яке належало б нам.

— Різ, ти не можеш… — очі Бріджит метнулися до вілли, — правда?

— Ага, — моя усмішка розширилася, коли вона заверещала в явно не властивій їй манері і вискочила з машини.

— Ми приїжджатимемо сюди щороку! — крикнула вона через плече, — і нам потрібно більше гамаків!

Я пішов за нею всередину, сміх рвався з моїх грудей, поки вона оглядала кожну кімнату, наче це були давно втрачені друзі.

Мені подобалося бачити її такою, дикою та безтурботною, з ослабленим захистом та усмішкою на обличчі.

Справжньою

.

— Мені подобається це місце, — вона відчинила скляні двері на терасу і зітхнула, побачивши басейн, — досконалість.

— Як ти гадаєш, чому я його купив?

Дратуючий блиск осяяв її очі.

— Різ, ти таємний романтик?

— Я не знаю, — я потягнувся до кишені і дістав маленьку оксамитову коробочку, вузол нервів у моєму животі подвоївся. Бріджит шумно втягла повітря, але в іншому все стихло — вітер, птахи, рев Тихого океану вдалині. Здавалося, весь світ затамував подих, очікуючи, що буде далі, — ти скажи мені.