Страница 100 из 139
37. БРІДЖИТ
Ми з Різом так і не повернулися на прийом. До того часу, як він закінчив зі мною, я ніяк не могла привести себе в порядок настільки, щоб стати перед іншими людьми, тому ми вислизнули через бічні двері і пробралися назад до палацу. Якимось дивом нас ніхто не побачив.
Для подружки нареченої було жахливо йти раніше, не сказавши ні слова, але до того часу, як ми вибачилися, вечірка вже закінчувалася, і більшість людей були надто п'яні, щоб помітити мою відсутність.
Тим не менш, я відчувала себе жахливо через те, що залишила Стефана напризволяще. Я подзвонила йому наступного ранку і вибачилася, заявивши, що невідкладні справи моєї подруги зайняли більше часу, ніж очікувалося. Він, як і очікувалося, поставився до цього милостиво. Він не був таким нервовим під час прийому, як у готелі, але він був неуважним, і я підозрювала, що він міг відчути полегшення від мого раптового зникнення.
— Куди ти зникла? — запитала Мікаела після того, як я закінчила свій дзвінок. Ми були в моїй кімнаті і обговорювали, як змусити Ерхолла винести на обговорення пропозицію щодо скасування закону про королівські шлюби. — Ти зникла на половині прийому.
— Одна з моїх подруг по коледжу зателефонувала у терміновій справі, — я уникала її погляду, вивчаючи список голосувань Ерхолла у парламенті.
— Правда? — у її голосі лунав сумнів. — Навіть незважаючи на те, що ви знаходитесь у різних країнах?
— Їй потрібна була порада з особистого питання.
Ще одна брехня. Вони накопичувалися одна за одною, і незабаром я не зможу виплутатися.
Я перевернула сторінку з більшою силою, ніж треба.
— Добре, — залишився натяк на сумнів, але Мікаела не стала наполягати на цьому.
— Я питаю тільки тому, що твій кузен шукав тебе.
Я завмерла.
— Андреас? Він шукав мене на прийомі?
— Так, він сказав, що має повідомити тобі щось важливе.
Моє серцебиття почастішало.
Ти надто гостро реагуєш.
Я думала, Андреас уже пішов. Я чула, як він попрощався з Ніколаєм та Сабріною задовго до того, як ми з Різом вийшли. Я не чула, що він з якоїсь причини повернувся? Чи бачив він, як ми з Різом йшли? Навіть якщо й так, він не міг знати, що ми робили... якщо він не стежив за нами. Але
якби
Андреас знав, він кинув би мені це в обличчя, як тільки зміг би, а вже пройшов цілий день.
Моя голова закружляла, коли я перебирала всі можливі сценарії.
— Ти сказала йому, де я була?
— Ні, — повільно сказала Мікаела. — Я не знала, де ти. Пам'ятаєш?
— Точно. Вибач, — я притиснула пальці до скроні, намагаючись розібратися у своїх думках. — У мене зараз мозок просто кипить. Ми можемо обговорити це пізніше?
— Звісно. У будь-якому разі, у мене незабаром вечеря, — занепокоєння ковзнуло по її рисах, коли вона збирала сумку і перекидала ремінь через плече. — Ти впевнена, що більше нічого не сталося? Ти поводишься дивно вже кілька тижнів.
— Так, у мене просто стрес. Мені потрібна відпустка, — я примусово засміялася, — я поговорю з тобою згодом. Приємної вечері.
Після відходу Мікаели я відклала свої нотатки про Ерхолла убік і натомість відповіла на листи громадян за цей тиждень. Обсяг пошти як особистої, так і електронної виріс настільки, що мені довелося найняти помічників, але я все одно любила відповідати особисто, коли могла. Крім того, це було гарним відволіканням від моїх переживань щодо Андреаса.
Я надто багато прочитала в одному довільному коментарі Мікаели. Андреас міг шукати мене з різних причин, і він мав спотворене уявлення про те, що важливо. Можливо, він хотів поскаржитися на те, що його посадили не за той стіл на прийомі або щось таке.
Я встигла пройти половину в стосі листів, коли на моєму ноутбуці з'явилося повідомлення про новий лист. Я майже проігнорувала його, але щось змусило мене натиснути на нього, і моя підозра посилилася, коли я побачила повідомлення з електронної пошти відправника — випадковий рядок цифр і букв, розміщений на домені, про який я ніколи не чула, та повідомлення в один рядок.
Недостатньо обережні, Ваша Високосте.
Я дивилася на файл MP4, доданий до листа. Ні назви, ні натяку на те, що він містить.
Не відкривати незнайомі файли від невідомих відправників — це правило комп'ютерної безпеки, але це була електронна пошта, яка була тільки у мого близького оточення. Для публічного листування у мене було окрема.
З іншого боку, знайти електронну пошту, навіть приватну, було неважко.
Цікавість пересилила мої сумніви, і я клацнула файл.
Вибачте мені, боги комп'ютерної безпеки.
З'явилося відео і воно відтворювалося в автоматичному режимі. Воно було настільки темним і зернистим, що мені знадобилася хвилина, щоб зрозуміти, що відбувається, але коли я зрозуміла, вся кров хлинула від мого обличчя.
Я вчепилася в край столу і з жахом дивилася на ролик, де ми з Різом у бібліотеці Ніколая. Навіть без звуку це було вбивчо — я перегнулась через стіл, він схопив мене за волосся і вп'явся в мене ззаду.
Було настільки темно, що ми були б невпізнанними, якби я не повернула голову на половині відео. Обличчя Різа не було видно на камері, але його волосся, ріст і статура робили його особистість наперед вирішеною, і не знадобилося б багато редагування, щоб покращити якість і освітлити її настільки, щоб будь-хто, хто дивився, точно знав, хто що робить.
Мене зараз знудить.
Моя шкіра була гарячою та липкою, у вухах стояв дивний гул, а в голові проносилося питання за питанням.
Звідки взялося відео? Хто міг так швидко отримати його в свої руки? Хто знав, де шукати?
Судячи з кута огляду, камера знаходилася всередині кімнати, хоча Ніколай та Сабріна категорично відмовлялися від камер спостереження у своїх особистих покоях. Хтось, мабуть, встановив її там. Вони сподівалися застати Ніколая та Сабріну за чимось, а натомість зловили нас із Різом? Але навіщо їм знадобилося встановлювати камеру у недобудованій бібліотеці? Чому не в спальні чи кабінеті?
Найголовніше… чого хотів відправник?