Повернення Рейчел

Глава 36

Дзвіночок на дверима тенькнув, ущипнувши натягнуті, мов струни, нерви Бел.

Вона крокувала залою, минаючи стелажі зі спорядженням для активного відпочинку та спорту. Підступила до дверей кімнати відпочинку, ігноруючи напис

«Вхід тільки для персоналу»,

і штовхнула їх.

Дядько Джефф саме варив собі каву — кавоварка хрипко пахкала.

— Бел, — здивувався він. — Що це ти робиш? Тобі сюди не можна.

— Прийшла з вами поговорити, — Бел зціпила щелепи.

— Ой-ой, у мене якісь проблеми? — протягнув він, доливаючи молока.

— Це ви мені скажіть.

— Це щодо Картер? — Джефф відсьорбнув кави. — Вона вчора ночувала в тебе, так? Вони з Шеррі трохи... Ну, ти знаєш, як це буває з підлітками.

— Так, маю безпосередній досвід, — сказала Бел. — Але це не щодо Картер.

— Щодо тата? — Джефф підняв на неї примружені очі. — Впевнений, він повернеться вже завтра. От побачиш.

Поїхав на тиждень, захотів провітрити голову. Копи, здається, не дуже стурбовані.

— І не щодо тата, — сказала Бел. — Щодо Рейчел.

Джефф відсьорбнув кави — наче навмисно, щоб потягнути час.

— А що Рейчел? — запитав він.

Бел досі не вирішила, як підійти до цієї теми: кинутися в бій з усім арсеналом чи щось притримати при собі.

— Я думаю, ви знаєте про неї щось, чого не кажете.

Дядько Джефф розтулив рота, тоді стулив.

— Я знаю рівно стільки ж, скільки й ти, — він закашлявся на останньому слові, спіймавши його і всю ту брехню в кулак. Але Бел знала, що дядько їй бреше, і могла це довести.

— Хочу дещо вам показати, — Бел показала на стіл, де відблискував екран дядькового телефона. Сіла за стіл і вийняла з кишені свій айфон. Дядько сів навпроти. — Минулого тижня, після тієї родинної вечері, ви допомагали дідусеві сісти в машину.

— Так, — Джефф підняв на неї очі, поставив каву на стіл. — Але що...

— На вас був мікрофон. Він записував усе, що ви казали.

Бел не зводила з Джеффа очей: він ковтнув слину і стиснув одну руку в кулак, що аж гірський хребет кісточок під шкірою вип’явся, і так видав себе з потрохами.

— Хочете послухати? — Не чекаючи на відповідь, Бел знайшла на телефоні файл і відкрила його, а тоді підкрутила звук на максимум.

— Отак зручно, тату? —

пролунав Джеффів голос з минулого тижня, жорсткий і металічний, спотворений динаміком її телефона.

Бел уважно стежила за дядьком, слухаючи його голос із минулого. Джефф засовався, провів рукою по шиї.

— Зараз застебнемо пасок.

— Я... Я...

— затинався дідусь.

— Не хвилюйся, я сам.

Шурхіт. Клацання.

— Тату. —

Павза. —

Я мушу тебе про дещо спитати, і мені треба, щоб ти пригадав.

Джефф опустив важку голову на руки, сперши лікті на стіл.

Шурхіт тканини, що потерлась об мікрофон.

— Я не знаю, хто це, —

прохрипів дідусь у відповідь.

— Знаєш, тату, —

наполіг Джефф із минулого. Джефф із теперішнього досі ховав схилене обличчя. —

Знаєш. Де вона була? Де вони її знайшли?

— Не знаю.

— Тату, спробуй. Це важливо.

Бел зупинила запис, і в кімнаті запала мертва тиша. Вона використала

її

проти Джеффа і тепер дивилася на нього мовчки й незмигно, аж поки він не підвів голову.

— Бел, я можу пояснити, — він дивився на неї широко розплющеними очима, мов олень, на якого летить автівка.

— Справді? — Бел прокашлялась. — Чому ви вважаєте, що дідусь знає, де була Рейчел весь цей час? Що йому відомо, хто і де її знайшов?

Джефф завагався, швидко закліпав; навколо рота засмикались м’язи.

— Ну... — протягнув він. — Так, я питав його про Рейчел. Але я нічого не знаю, присягаюся. Просто тато сказав дещо дивне про неї, і я хотів зрозуміти, про що йдеться. Але тепер розумію, що він просто знову заплутався.

Бел примружилася.

— Власне, того вечора дідусь не говорив про Рейчел. Усе ж записано.

— Hi, — Джефф почав хитати головою — надто довго й надто швидко, наче так сподівався сховати очі. — Не того вечора. За кілька днів до того, коли я був у нього вдома.

— Що ж він сказав? — не відступала Бел.

— Вже й не пригадаю точно, — кашлянув Джефф. — Щось про Рейчел. П-про те, як її знайшли. Може, він переповідав якийсь старий спогад, і це випадково прозвучало як щось, що стосується її повернення. Він заплутується. На його спогади не можна покластися. Та я однаково хотів спробувати ще раз, наодинці, після того, як він її побачив, — раптом щось зрине. Авжеж, він нічого не пригадав. Мені не варто було цього робити — я тільки засмутив його.

Бел відчувала, що він досі їй бреше. Джефф ще раз кашлянув, дивлячись на власне відображення у телефоні Бел, але на неї так і не глянув.

— То дідусь знає щось про Рейчел чи ні? — Бел заговорила з притиском, намагаючись спіймати його погляд.

— Не знаю. Навряд чи.

Бел різко опустила руку на стіл, і той звук нарешті змусив його підняти очі.

— І ви більше не знаєте нічого ні про її зникнення, ні про повернення?

— Ні, я нічого не знаю, — сказав Джефф, і тепер уже вона була не певна, каже він правду чи ні. Джефф не любив сутичок, а Бел тільки й жила ними — вони були мов вогонь і вода. Та їй не сподобалось, який акцент він зробив на слові

знаю,

наче все ж підозрював щось, а вона просто обрала невдале слово для запитання, давши йому лазівку.

— Ви впевнені? — вона дала йому ще один шанс.

— Авжеж.

— Як ви думаєте, Рейчел могла колись вас боятися? Джеффове обличчя потьмяніло.

— Мене? Ні, — сказав він тихо. — Яке дивне запитання. Мені завжди подобалась Рейчел. І, думаю, я їй теж.

— А зараз?

Джефф знизав плечима.

— Це ж родина.

— Родина на першому місці, — сказала Бел, пригадавши слова Шеррі. Але Рейчел була їм ріднею значно менше, ніж тато. І якщо Джефф знає щось, що може допомогти повернути його додому...

— А ви знаєте, де зараз тато? Може, після повернення Рейчел він казав, що хоче поїхати геть?

Джефф похитав головою.

— Я не знаю, де він, але знаю, що він повернеться. На ньому ж усе тут тримається. Він не казав мені, що хоче поїхати, але ж ти сама бачила, який він був утом...

Джеффа урвав його телефон, що раптово завібрував на столі, обертаючись, мов сердитий жук.

Обоє зиркнули на екран. Телефонував якийсь

Боб.

Джеффів друг, який влазив в усі розмови, навіть коли був не до речі.

Боб із Вермонту.

Серце Бел підскочило аж у горло.

Ану, хвилиночку.

Джефф потягнувся, щоб відхилити виклик, але Бел перепинила його.