Повернення Рейчел

Почистивши зуби, Бел квапливо перебігла коридор, пильнуючи мерехтливі очі в темряві й повернулася у свою кімнату — Рейчел могла чигати на неї де завгодно.

— На добраніч, дівчатка! — гукнула вона із гостьової спальні через злегка прочинені двері — то тепер їй не обов’язково спати під замком?

Бел здригнулася, хоча в будинку було тепло.

— Добраніч, — гукнула Картер з кімнати Бел. Бел гукнула й собі, на пів секунди пізніше — наче глибше, похмуріше відлуння голосу Картер.

Нарешті Бел перетнула поріг своєї кімнати, зачинила двері й сперлась на них спиною.

Картер уже була в ліжку, зі свого звичного боку.

— Отже? — Бел вимкнула світло й залізла під ковдру.

— Отже, що? — озвалась Картер.

Бел вліпила холодні ступні в холодні ноги Картер. Та хвицнула ногами.

— Отже,

Рейчел?—

зашепотіла Бел. Вона не довіряла ні Рейчел, ні її напівпрочиненим дверям — вона запросто могла підкрастися до їхньої кімнати і підслуховувати під дверима.

— Що

Рейчел? — Картер не взяла з неї прикладу, не перейшла на шепіт. — Вона сказала, що їй нічим зайнятися й запропонувала подивитися фільм та почекати на тебе. А я не хотіла бути вдома. Що тут такого? Хіба ж не було добре?

Ні, якось не було.

— А чого ти виправдовуєшся?

— Не виправдовуюсь я, — Картер схрестила руки на грудях.

— Виправдовуєшся.

— Бо я знаю, що ти притягнеш за вуха якусь причину розізлитися на мене через це.

— Навіть не збиралась, — сказала Бел.

— Ні, збиралась.

— Я не злюсь на тебе. Просто будь обережна біля неї, гаразд? — зашипіла Бел.

— Чого б це я мала бути обережною? Рейчел мила. Вона добра до нас обох, і вона пережила справжнє пекло. Чому ти завжди це робиш?

— Я нічого не роблю, — сказала Бел. — Це все Рейчел. Це вона все робить. Вона повертається з вигаданою історією про те, де була ці шістнадцять років, а за тиждень зникає мій тато. Авжеж, вона захоче, щоб ти вважала її

доброю.

— Бел. — Явне попередження.

— Картер. — Попередження у відповідь. — Вона щось тобі казала?

— Про що? — Картер схрестила руки інакше і здійняла очі до стелі.

— Про будь-що? Про тата? Про твоїх батьків? Про те, чому вирішила зникнути і збрехати про це? Вона десь обмовилась?

— Можливо, — Картер прикусила нижню губу. — Власне, так, Рейчел обмовилась про те, що вона зла генійка, яка хоче захопити світ.

— Картер, — Бел повернулася і вп’ялася в неї гострими очима — останнє попередження.

— Ні, нічого вона не казала, — зітхнула Картер. — Розпитувала мене про школу і танці, а тоді ми почали говорити про кіно. Нічого підозрілого не було, Бел, мені шкода, — а з голосу й не скажеш. Картер здійняла руку й дозволила їй упасти безсило на ковдру між ними — кордон між нею і Бел, її барикада.

Бел вимкнула лампу на столику біля ліжка, і вони пірнули в темряву. Настала її черга дивитися в стелю. Кого вона сподівається переконати, якщо не може навіть переперти Картер? Невже Рейчел уже перемогла?

Ні, бо в Бел досі є план, і завтра вона зробить свій наступний крок. Джефф знає щось про Рейчел, або ж вважає, що знає дідусь. Дядько Джефф дасть те, що їй треба: тата вдома і Рейчел деінде, як і мало бути від початку.

Відколи Рейчел повернулася, Бел не надто зважала на дядька, та, може, їй варто було стежити за ним уважніше.

— А тато щось казав? — запитала Бел. Ступала обережно, користуючись темрявою, щоб почати цю розмову.

— Про Рейчел? — Картер засовалась, і ковдра зарухалася разом із нею. — Ні. Ну, тобто авжеж, він говорив про неї: про її повернення, про те, як усім непросто. Він вважає, що дядько Чарлі пішов з дому саме тому. Та він був щасливий, коли вона повернулася.

Бел замислилася. Звичайно, вона могла б показати Картер запис, щоб та почула, що казав Джефф дідусеві. Але що, як вона розповість про це Рейчел, відібравши в них перевагу?

— Він не поводився якось дивно після повернення Рейчел?

Тиша, шурхіт волосся Картер об подушку.

— Ні, — відповіла вона. — А що?

— Нічого, просто цікаво.

Картер п`ялилася на неї. У темряві ясніли білки її очей, які за мить загасили повіки.

— Ну, може, трохи, — визнала Картер. — Але ж відтоді всі поводяться дивно, — кліпнула ще раз. — Особливо ти.

Картер відвернулася від Бел.

— Я хочу спати, — сказала вона.