Повернення Рейчел

Глава 35

Бел піднесла ключ до шпарини і зненацька завагалась. По її спині пробіг морозець, підіймаючи волосинки на потилиці. Нутряне передчуття. Первісна відповідь на небезпеку.

Бел озирнулася через плече, обмацала поглядом темряву, зачепилася за дерева по той бік вулиці, за тіні, що витанцьовували під ними, набуваючи форми обличчя. Але ні, її очі помилилися. Загроза була не з того боку — вона чигала за дверима.

Бел встромила ключа, повернула і штовхнула двері. Вона ступила на поле бою.

Сміх і теплі голоси, запах чогось масляного й солодкого. Цього вона не чекала.

— Ан... Бел, це ти? — задзвенів голос Рейчел, знайшовши її навіть за стінами.

Бел опустила сумку на підлогу і скинула черевики, лишивши їх посеред коридору.

— Люба, я вдома, — безрадісно пробурмотіла Бел собі під носа й попрямувала у вітальню на звук телевізора.

— Привіт, кицю. — Очі Рейчел зблиснули в темній кімнаті, націлившись на Бел. Рухливе світло від телевізора витанцьовувало на її обличчі, спалахуючи біло в зеленкуватій напівтемряві.

Рейчел сиділа на дивані, накривши ноги пледом-шахівницею. Вона була не сама.

З іншого краю сиділа Картер. Пледа вистачило і на її ноги.

Між ними стояла велика миска попкорну — напівпорожня.

Рейчел узяла собі жменю.

— У нас тут домашній кінотеатр. Приєднуйся — місця вдосталь, — Рейчел поставила миску собі на коліна.

Погляд Бел метнувся на Картер. На її обличчі мерехтіли ті самі примарні кольори.

— Ми дивимось «Ножі наголо», — сказала дівчина, хоча чорта з два вона не зрозуміла запитання, написаного в погляді Бел.

— Я ж казала тобі, що не вдома і ночівлі не вийде, — Бел не зрушила з місця.

— Знаю, — Картер сховала під плед ще й руки. — Але коли ти відповіла, я вже була біля будинку. Рейчел дозволила у вас переночувати. Їй теж було нічим зайнятися, тож ми вирішили подивитися фільм. Ти його бачила, Бел? Я думаю, тобі сподобається.

Байдуже, сподобається їй фільм чи ні, — антипатія до того, що тут відбувається, неминуче переважить все інше. Сидять собі вдвох, без неї. У її животі закипіла кислота, і клубок забовтався в ній. Це явно був продуманий хід — Рейчел пересувала фігури на дошці, перетягувала Картер на свій бік.

Але Бел не віддасть її так легко.

— Про що? — Бел заговорила жвавіше й покрокувала до телевізора, заступаючи його Рейчел і кидаючи на неї тінь.

— Детектив, — сказала Картер, — про одну довбонуту сімейку.

— О, мені вже подобається.

Вона сіла посередині, перетворюючи своє тіло на барикаду між ними, виборюючи назад свою кузину, яка не бачила справжнього обличчя Рейчел.

Застромила ноги під плед і потягнула на себе, розкриваючи ноги Рейчел.

Та простягнула їй попкорн.

Бел завагалась, але взяла жменю. Який же театр: мама, донька, кузина.

— Я ставлю на нього, — Рейчел показала на персонажа на екрані — чи то для того, щоб Бел розуміла сюжет, чи то щоб похизуватися своїм непересічним досвідом і хистом.

— Репортери роз’їхались, — заговорила Бел разом із персонажем.

— Так, сьогодні поїхали раніше, — сказала Рейчел. — Ну, їм теж треба колись спати.

— Або ж татове зникнення не цікавить їх так, як твоя поява, — зауважила Бел, не зводячи очей з екрану, бо вони видали б, що цікавить найбільше її, а дівчина досі намагалася триматися побіля Рейчел так, щоб вивчити і знищити. І гляньте, як близько вона вже підібралася: чутно було навіть її подих.

— Він повернеться, Бел, — Картер притисла ступню до ступні Бел, наче вони стуляли долоні. — Поліція от-от вистежить його у Вермонті, і він повернеться додому. Правда ж? — вона перехилилася через Бел, адресувавши запитання Рейчел.

Рука Рейчел зависла над попкорном, а погляд заметався між Бел і Картер.

— Авжеж, повернеться, — відповіла вона. Але тепер Бел читала Рейчел краще і бачила, що запитання Картер змусило її на мить розгубитися. Можливо, з Картер ще не все втрачено. І з татом теж.

— Без варіантів, — сказала Бел, вкладаючи в це всю свою впевненість, сподіваючись деморалізувати Рейчел.

Та повернулася до телевізора.

— Наступної п’ятниці твоєму дідусеві вісімдесят п’ять. — Це було не запитання. — Картер казала, що ви щороку святкуєте у нас удома, і що тато готує макарони з сиром. Навіть якщо він не повернеться до того часу, влаштуємо святкування самі?

Бел ковтнула слину. Вона намагалася вивчати Рейчел одним поглядом, не рухаючи головою і не відвертаючись від екрану. Краєм ока вловила склисте мерехтіння телевізора в її очах. А це ще що таке? Вона обмовилась? Знає, що тато не повернеться наступного тижня? І взагалі ніколи, бо вона про це подбала.

— Так, — шморгнула носом Бел. — Варто так і зробити.

Рейчел потягнулася по ще одну жменю, і Бел смикнулася від кістяного хрускоту попкорну під її зубами.

— А Йордан вивозить дідуся гуляти? — запитала Рейчел. Бел була так близько, що відчувала масляний запах її подиху. — Сподіваюся, він не сидить удома цілодобово.

Бел зібралася відповісти, та вчасно себе зупинила: вона вже не вперше питає про дідуся і Йордана, про їхні звички. І справді, підібратися до Рейчел ближче було гарною ідеєю — тепер Бел частіше помічала такі речі. Це щось означає чи Рейчел просто намагається вдати, що їй не байдуже?

— Усе з дідусем добре, — сказала Бел, розриваючи нитку, яку намагалася звити Рейчел, хай для чого це було потрібно. Відтак кинула їй кручений кінець, обертаючи її ж запитання проти неї: — Ти любиш макарони з сиром?

На обличчі Рейчел сяйнула усмішка.

— Так, люблю.

Кіно закінчилося, і в мисці лишилися тільки поодинокі нерозкриті зернятка.

— Треба частіше так робити, — сказала Рейчел. Сяйво екрану забарвлювало в неприродний колір її очі й зуби.

— Якщо хочете. Домашній кінотеатр. Ми втрьох. Мені сподобалось.

— Мені теж, — сказала Бел одночасно з Картер. Вони розсміялися, і Рейчел зруйнувала мить, приєднавшись.

— Може, навіть щотижня? Я стільки фільмів пропустила, — Рейчел підвелася і підняла миску з дивана — зернята в ній зашурхали. — Картер, де ти зазвичай спиш? Я можу постелити тобі в кімнаті Чарлі.

Бел заклякла, і Картер явно це відчула — їхні ноги досі торкалися.

— Усе гаразд, — усміхнулася Картер до Рейчел. — Я зазвичай сплю з Бел.

— Чудово, — просяяла Рейчел, і Бел ураз засумнівалася в тому, що справді навчилася читати Рейчел, бо ця її усмішка нітрохи не здавалась фальшивою.