Повернення Рейчел

— Ну ж бо, Рейчел, — знову шморгнув Тріпп. — Я ж знаю, що щось сталося. За тижні, ба навіть місяці до зникнення ти була сама не своя. Власної тіні боялася. Ти так схудла, одяг на тобі просто висів. Припинила приходити на наші винні вечори по середах. Тобі потрібні були гроші, і ти чогось боялася. Що тебе так лякало, Рейчел? Ти ж не знала чоловіка, який тебе викрав. Я завжди думав, що це Чарлі, і навіть не здивувався, коли його арештували, звинувативши у твоєму вбивстві. Того понеділка я не знав, що й думати. Я...

— Ти помиляєшся, — урвала його Бел, бо вирішила сказати дещо від себе, а не від Рейчел. — Я не боялася Чарлі.

Тріпп замовк.

— Що ж, але когось таки боялася. Хто це був? Його брат?

— Джефф? — Бел звузила очі. — Чого б це я боялася дядька... — Бел затнулася, затуливши рукою рота.

Еш увесь зіщулився і закляк, тримаючи лиш одне око напіввідкритим.

— Тобто, я не... — спробувала врятувати ситуацію Бел.

— Аннабель, це ти? — динамік задрижав від його голосу, зненацька густого і темного.

Бел тицьнула червону кнопку, уриваючи виклик, і затиснула телефон у витягнутій руці, наче він от-от мав вибухнути.

— Ну, таке, — сказав Еш, чомусь теж задихавшись. — Це було тільки питання часу.

Бел відкрила історію викликів і, замітаючи сліди, стерла дзвінок із Жуліаном Тріппом. Її шкіра від збудження аж поколювала.

— Думаєш, він розкаже Рейчел?

— Навряд чи, — сказав Еш. — Ми щойно спіймали його на зізнанні, що він приховав інформацію від поліції, тож Тріпп не захоче привертати до цього увагу. Думаю, йому кортітиме тримати це в таємниці, як і нам.

Бел дивним чином втішило оте

нам,

але та втіха миттю провалилася в клубок у животі, змінившись зневагою до себе. Не було ніяких

нас.

У Бел була тільки одна людина, і вона зникла.

— Ну, поки що це було варте того, — сказала вона, розминаючи шию. — Три тисячі доларів готівкою за два дні до зникнення. Те, що треба, правда? Гроші на початок нового життя. Гроші на умисне зникнення.

Ешеві губи смикнулись.

— Адже ми щойно це довели? — очі Бел замерехтіли в темряві. — Рейчел Прайс не викрали — вона пішла сама. Вона інсценувала власне зникнення.

Еш вагався, пожовуючи губу.

— Поліція цього не візьме до уваги. А тим паче суд. Знаєш, я майже впевнений, що в США незаконно записувати дзвінок без згоди людини. Лишу це на розсуд Ремзі. Але... так, скидається на те, що ми це довели.

Усмішка смикнула Бел за кутики рота. Вона вирішила не опиратися, і навіть підморгнула камері в Ешевих руках.

— Я так і знала.

— Та ми досі не знаємо, де вона була. Чому пішла. Як їй це вдалося. Чому повернулася.

— Ми все з’ясуємо. Доведеться. Заради тата, — Бел застромила телефон Рейчел собі в рукав. — Мені час. Я й так затрималась тут довше, ніж мала.

— Гаразд, — Еш розтулив рота, наче хотів сказати щось іще, та передумав.

— Ну, все, тане вечір, ніч близенько, — Бел махнула йому недбало й поквапилась до виходу.

— Бувай, — Еш фільмував, як вона виходить із гаража у призахідне сонце.

Репортери пожвавились.

— Аннабель,

будь ласка.

— Аннабель,

стривай.

Бел проігнорувала їх, прикриваючи усмішку, що ніяк не сходила з обличчя, вільним від телефона рукавом.

— Куди подівся твій батько? — кричав хтось із «Сі-Ен-Ен». Бел піднялася по сходах, відімкнула й штовхнула двері. У будинку її зустрів і огорнув солодкий ванільний аромат.

— Це я, — Бел стала в кухонних дверях. Рейчел і Картер повернулися до неї з однаковим виразом в очах і однаково розпашілими щоками. — Вибачте, — сказала Бел, перш ніж вони встигли щось спитати. — Пані Нельсон не змовкала. Здається, їй самотньо. Як там печиво?

— Усе готово, — сказала Картер прохолодно. — Уже в духовці.

Бел намагалася вдати розчаровану. Рейчел усміхнулася їй.

— Ну, найцікавішого ти не пропустила — ти встигнеш їх з’їсти! — сказала вона.

— І прибрати на кухні, — додала Картер.

Бел вловила натяк і підійшла до столу.

— Скільки їм ще пектися? — запитала, сподіваючись, що відповість потрібна їй людина.

Рейчел схилилась до таймера на духовці. Бел не марнувала часу — випростала руку і легенько витрусила звідти її телефон, а тоді посунула точно так, як він лежав за контейнерами, виставила діагонально.

І встигла прибрати руку в останню мить.

— Чотири хвилини, — озирнулась Рейчел.

— Але пахнуть чудово вже зараз.

Бел, закотивши рукави, приєдналася до Картер, що стояла біля раковини. Та зиркнула на неї гостро, і Бел відповіла тим самим, підморгнувши замість слів.

Дивний звук за її спиною — не зовсім зітхання, не зовсім зойк, а просто подих, який вирвався з грудей і застряг десь посередині.

Бел озирнулася.

Рейчел стояла біля столу, опустивши очі й дивилась на свій телефон.

Бел затамувала подих.

Пальці Рейчел ковзнули по дерев’яній стільниці до телефона. Одним коротким рухом вона змінила діагональ в інший бік і постукала пальцями по стільниці, наче вивчала його.

Раптом різко підняла очі, спіймавши погляд Бел.

Усміхнулась їй, ванільно-солодко й тепло.

Бел усміхнулась у відповідь, розтягуючи стулені губи.