Повернення Рейчел

— Ні, слухай. Ти, мабуть, відважиш мені ляща за ці слова, але ви з Рейчел звучите дуже схоже. У вас буквально однаковий голос. Ти можеш зателефонувати йому, прикинувшись Рейчел, і він навіть не зрозуміє. Але треба бути обережною.

— Але я не зможу зіграти Рейчел.

— Ні, зможеш. Ти все зможеш, — Еш спіймав її погляд у напівмороці. — Якщо зітреш виклик із переліку дзвінків, Рейчел не дізнається. Навіть якщо він не спіймається на гачок, тобі нічого втрачати. Зате це шанс витягнути всі відповіді за лічені хвилини.

І Бел потрібні були ці відповіді, заради тата. Але ж це неможливо провернути...

— Боїшся? — Еш провокував її, і Бел це розуміла, але наживку все ж заковтнула.

— Чорта з два я боюся, — вона знову розблокувала телефон. — Авжеж, я зможу зіграти Рейчел, — сказала вона радше самій собі, ніж йому. Клацнула на ім’я Жуліана Тріппа й затримала палець над блакитною кнопкою виклику. — Я Рейчел, — прошепотіла ще раз, пригадуючи Ешеве «боїшся?», щоб роздратуватися. Відтак подумала про тата й опустила палець на кнопку.

Пішли гудки.

— Постав на гучномовець, — засичав Еш, вирівнюючи камеру. — Так твій голос буде не такий чіткий.

Бел послухала. Підсилений гудок урвався клацанням. Шипуча тиша.

— Рейчел? — пролунав голос пана Тріппа.

Бел прокашлялась і перетворилася на Рейчел, не зводячи очей із Еша в надії на підказку.

— Привіт, Ж-жуліане. Вибач, що не відповідала, це були божевільні кілька днів. Не знаю, чи ти чув про Чарлі...

— Власне, чув. Мені шкода. Ще невідомо, що сталося?

Отже, Тріппа можна викреслити з переліку підозрюваних?

Якщо Рейчел і зробила щось із татом, він до цього, схоже, причетним не був. Еш зауважив її заминку і підбадьорливо кивнув.

— Ні, — відповіла Бел. — Але ми всі на голках. Поліція каже, він скоро повернеться.

— Ну, сподіватимемось, — відповів Тріпп. Працює! Він справді вважає, що це Рейчел. — Тож... — почав він, явно сподіваючись, що вона зрозуміє натяк.

Але Бел не знала, як це сказати. Вона зиркнула на Еша — той розтулив рота, лише губами вимовляючи щось схоже на... «повідомлення»?

— Щодо твого повідомлення, — сказала Бел. — Я подумала, що нам варто це трохи обговорити.

— Авжеж, розумію, — Тріпп шморгнув носом. — І вибач, що довелося нагадувати так швидко. Просто... це велика сума, ти ж розумієш.

Серце Бел загупало в ребра, погляд метнувся до Еша. «Гроші», — промовила вона безгучно. Перед зникненням Рейчел Тріпп позичив їй грошей. Це все змінювало.

«Скільки?» — запитав Еш у відповідь, тицяючи пальцем на телефон.

— Рейчел, ти мене чуєш? — знову заговорив Тріпп.

— Так, чую, — шморгнула Бел. — Я розумію. Ем... просто минуло стільки часу... і стільки всього сталося... Вибач, але я не пам’ятаю, скільки саме винна...

Еш примружив очі, і Бел схрестила пальці, відчайдушно сподіваючись, що не облажалась.

— Три тисячі баксів, Рейчел.

Серце вистрибнуло з її грудей прямо в горло. Тремтячими руками Бел тицьнула кнопку «Вимкнути звук».

— Свята дупа! — у цей вигук увірвався сміх, розриваючи слова на склади.

Еш підхопив її сміх, але одразу ж урвав.

— Продовжуй, — прошепотів він майже одночасно з Тріппом, який заговорив.

— Рейчел? Ти там?

Бел увімкнула звук, стерла усмішку з обличчя.

— Вибач... — сказала вона, але Тріпп не дав їй закінчити.

— Я знаю, як це звучить... і мені дуже ніяково просити, але я завжди думав, що це позика, і що ти віддаси гроші, коли зможеш. А тоді ми всі подумали, що ти мертва. Але тепер повернулася... І, знаєш, у мене стільки всього сталося в житті. Я виплачую величезні лікарняні рахунки. Кредити. Вліз у борги. Якщо зможеш віддати гроші, це дуже мені допоможе.

— Звісно, — сказала Бел, — я все розумію, — збрехала вона, бо насправді якась маленька її частина хотіла стати на бік Рейчел — проти чоловіка, якого після повернення давньої подруги цікавили тільки гроші. — Просто зараз усе так складно. Я повернулася всього півтора тижні тому. Але я віддам тобі все до цента, обіцяю.

Шумний вдих на тому боці, наче на межі сліз.

— Господи, ти не уявляєш, яке це полегшення для мене. Дякую тобі.

— Пусте, — Бел прикусила язика, щоб не сказати того, що мала на думці. Можливо, не лише вона, а й Рейчел. — Ти ж нікому не казав про гроші?

Еш знову болісно примружився.

— Ні, звісно, ні. Навіть поліції не казав — боявся, що вони побачать у цьому якийсь мотив. Вони й так підозрювали мене, бо я знайшов твою машину і Бел. Та це їм ніяк не допомогло б, бо який стосунок ці гроші можуть мати до чоловіка, який витягнув тебе з машини?

— Авжеж, ти маєш рацію, — сказала Бел, прокручуючи усе в голові, думаючи думками Рейчел. — Добре, що ти не сказав їм, — Бел набрала повні груди повітря і ступила на трясовину. — Адже це сталося незадовго до того, так? Уже й не пригадаю.

— Саме тому я й мовчав. Ти попросила в п’ятницю, і я віддав тобі готівку після школи в понеділок, коли підвозив додому.

Ось вона, ця мить, яку підгледіла тітка Шеррі — «наче вже сталося все, що могло статися». Та, можливо, вона все не так зрозуміла. Можливо,

туркотіли

вони про гроші, потай передаючи їх із рук у руки. Можливо, оце й була їхня таємниця.

— Це було всього за два дні до ї... мого зникнення? — запитала Бел. Еш розпачливо замахав руками, і Бел замахала у відповідь, самими губами наказуючи йому

заткнутися.

— Саме так, — сказав Тріпп. — Ти ж не сердишся, що я нікому не сказав?

— Не серджуся, Жуліане, — Бел скорчила гримасу.

Запала мовчанка. У тій тиші чутно було лише як він ковтає слину.

— Рейчел? — пронизав Бел звук її імені.

— Так? — довелося їй відповісти.

— Я знаю після всього, що ти пережила, це неважливо. Але я завжди про це думав, завжди мучився тим, що не знаю. Ти так і не сказала мені, для чого були ті гроші. Тільки що не маєш доступу до власних, що вони потрібні тобі, і це надзвичайно важливо, — він шморгнув носом. — Коли я дав їх тобі, ти сказала, що я

врятував тобі життя.

Я тоді подумав, це просто така поетична подяка. Люди так кажуть. Але після твого зникнення постійно роздумував, чи не було в цьому якогось іншого значення, і чи не помилилася ти, сказавши, що мої гроші врятували тобі життя.

Бел мовчала, не зводячи погляду з Еша в надії, що він очима підкаже, що сказати. Та він теж не знав і тільки знизав плечима за камерою.

— Я не можу сказати.