Повернення Рейчел

Глава 33

— Дідько, ти мене злякала, — Еш схопився за серце, сховане під полуничним візерунком і, позадкувавши, став на граблі. Знову зойкнув і сахнувся в іншому напрямку.

— Що, репортери тебе не попередили, горлаючи моє ім’я? — Бел обережно обійшла накриту брезентом газонокосарку. — Отже, — сказала вона, обережно тримаючи телефон у долонях. — Мій тато зник.

— Я бачив у новинах.

Його очі затьмарились, спіймавши її погляд, наче він ображався, що вона не сказала йому сама.

— Що сталося? — запитав Еш.

— Зник у неділю вночі. Телефон вимкнений. Схоже, спакував сумку і взяв паспорт. Усі кажуть, що то через стрес, але він би так ніколи не вчинив, — Бел не змовкала, не даючи Ешеві шансу на заперечення, сумніви чи докопування. — Я знаю, що за цим стоїть Рейчел — це точно. І що він у небезпеці. Треба з’ясувати правду, треба врятувати тата.

— Він і справді зник?

— Зник, — усі її найглибинніші страхи зібралися в одному слові, бездонному й жорстокому, а ще беззаперечно справжньому. Губи задрижали, очі защипало. Бел опанувала себе. Ні, тільки не перед Ешем, чорта з два. — Схоже, у Прайсів до цього якась родинна схильність, — сховалася вона за цинічною ремаркою. — Вочевидь, далі моя черга.

— Мені шкода, Бел.

Він потягнувся до її руки, але на це не було часу. Та й однаково не допомогло б.

— Ти записуєш? — запитала Бел, відходячи від нього.

— А треба?

Бел кивнула. Еш відкрив видошукач, почав запис і вільною рукою показав їй великий палець.

Бел підняла в руці телефон і показала на камеру.

— Це телефон Рейчел, — сказала вона.

— Як ти це зробила? — Еш округлив очі.

Бел дозволила собі посмакувати цим виразом.

— Картер у будинку, відволікає її. Часу обмаль. Треба з’ясувати, що приховують Рейчел і Тріпп. Він щось знає, інакше навіщо йому брехати і грюкати дверима в нас перед носом? Він узяв лікарняний і не ходить на роботу вже тиждень. Може, він знає, що Рейчел зробила з моїм татом. Може, він допомагає їй.

— Гара-а-азд, — протягнув Еш. — Отже, ти хочеш, щоб я зафільмував, як ти вчиняєш злочин?

— Я робила й гірші речі, — кліпнула Бел. — І здатна на ще гірші, аби тільки знайти тата.

Вона тицьнула в екран телефона пальцем. Засвітилося блокування зі старою домашньою світлиною в рамці: молода Рейчел обіймає Бел, яка стоїть поруч, і злегка всміхається зверненому до неї личку. Бел мала знати, які таємниці приховують обидві ці жінки: до зникнення і та, що копошиться зараз на їхній кухні.

Бел ковзнула пальцем по екрану. Телефон завібрував, не розпізнавши обличчя. Запропонував увести код. Бел натисла

5, 6, 7 і 8.

Телефон розблокувався.

— Ну, хто тут хакер? — сказала вона, і Еш схилився нижче, націливши камеру на екран телефона.

Бел натиснула зелену хмарку, розгортаючи повідомлення Рейчел. Непрочитане повідомлення від Шеррі, отримане десять хвилин тому: «Поверни Картер до вечері, дяка».

Нижче — розмови з Картер, Джеффом, сповіщення про доставку з амазону. Ще нижче — переписка з Бел. Вона з подивом усвідомила, що Рейчел записала її в телефоні правильно — як Бел, а не як Анну.

А тоді головний приз — Жуліан Тріпп.

Бел розгорнула переписку і повернула телефон так, щоб бачила камера. Прогортала на початок, бігаючи очима по рядках.

Перше повідомлення надіслала Рейчел минулого вівторка: «Привіт, це Рейчел Прайс. Щойно налаштувала новий телефон, тож пишу всім, щоб мали мій номер».

Жуліан Тріпп відповів їй за чотири хвилини: «Привіт, Рейчел. Був дуже радий тебе побачити, хоч і не вірив власним очам. Сподіваюся, ти звикаєш. Будь ласка, скажи, якщо я можу чимось допомогти. Було б добре зустрітися — за шістнадцять років нам точно є про що поговорити. Я навіть встиг побувати у шлюбі!».

— «За шістнадцять років нам точно є про що поговорити», — прочитав Еш з екрану. — І пише їй, що був у шлюбі. Схоже, вони не спілкувалися, відколи вона зникла.

— Схоже. Але... — Бел загострила останнє слово. — Він точно знає щось про Рейчел і її зникнення. Він щось приховує, — Бел прочитала відповідь Рейчел: «Так, можна зустрітися».

— Якось холодно, — прокоментував Еш. — Наче насправді вона не хоче його бачити.

За два дні Тріпп надіслав їй ціле простирадло повідомлень. Еш прочитав їх уголос:

— «Був радий побачити тебе в тому магазині. Сподіваюся, ти все ж розібралася з замком? Не хочу знову про це нагадувати, але не маю вибору. Вони мені дуже потрібні. Я знаю, що зараз тобі непросто, але чекатиму відповіді», — Еш замовк, втупившись в екран крізь камеру. — Про що це він? Що йому потрібно?

— «Не хочу знову про це нагадувати, але не маю вибору», — Бел перечитала той рядок ще раз з іншою інтонацією, сподіваючись, що від цього його зміст стане зрозумілішим.

— Наче він позичив щось Рейчел ще до зникнення, — сказав Еш, — і просить повернути.

Бел прочитала відповідь Рейчел — останнє її повідомлення в переписці: «Поговоримо про це іншим разом».

Жуліан надіслав їй іще одне повідомлення в п’ятницю вранці:

— «Гаразд, але це досить терміново. Чекатиму на відповідь», — прочитав Еш.

— А хай йому грець, — застогнала Бел. — Що це було? І чого я маю вгадувати суть їхньої таємної переписки? Неподобство. Як зрозуміли, про що це вони?

— Написати йому? — запитав Еш непевно. — Можемо написати йому зараз, від імені Рейчел. Він не розмовлятиме з тобою, але поговорить із нею. Прикинутись іншою людиною — прийом старий як світ, — Еш глянув на Бел з-понад камери круглими й скляними очима. На пів секунди його погляд ковзнув її губ.

Бел замислилась.

— Ні. Він може відповісти не одразу. А мені треба повернутися якнайшвидше, поки Рейчел нічого не запідозрила. А якщо він відповість після того, як я поверну їй телефон, вона зрозуміє, що я зробила. Не можна, щоб вона знала, чим я займаюся, — Бел хотіла ще щось додати, але зрештою передумала дозволяти цим привидам говорити, не хотіла, щоб вони ставали реальністю. Їй хотілося сказати, що Рейчел небезпечна, що Рейчел лякає її, що Рейчел уже забрала в неї надто багато, і Бел не хоче дозволити їй забрати ще щось.

Але Еш кивнув так, наче вона все це вимовила, а він був згоден. Це, якщо подумати, було безглуздим припущенням, бо він не знав її ніскілечки, і Бел хотілося, щоб хлопець припинив прикидатися. Та він однаково кивав. Його очі замерехтіли по-новому.

— Авжеж. Але ти можеш

зателефонувати

йому, — сказав він.

— Ти що, здурів?