Повернення Рейчел

— Ось плейліст радісної, безтурботної музики.

Бел вручила їй миску.

— Дякую, люба. Це була така чудова ідея.

Бел кивнула, досі здивована, що Рейчел клюнула на таку підозріло приязну пропозицію.

— Скільки пасти? — запитала Картер, крокуючи до холодильника.

— Двісті п’ятдесят грамів. Кладу рецепт, — Бел поклала свій телефон на стільницю. Ось, вона навіть лишить із Рейчел свій телефон. Майже справедливий обмін. Погляд Бел метнувся до іншого айфона. Не можна просто його взяти — Рейчел стоїть поряд і дивиться на неї.

— Якщо щось залишиться, — заговорила Рейчел, — ви дозволите відвезти трохи дідусеві?

— Він буде в захваті, — сказала Картер, беручи в Рейчел цукорницю. Навіть не смикнулась від доторку її пальців.

— А ще я думала, Аннабель, — продовжувала Рейчел, — може, мені варто поговорити з Йорданом? Спитати, чи треба якась допомога, поки тата немає. Може, прибрати в будинку? Йордан же щодня виводить його на прогулянку, правда?

— Виводить, — відрубала Бел, на мить забувши, що мусить бути милою, а тоді спробувала пом’якшити різкість усмішкою. — Не хвилюйся, Йордан про все подбає. А ще є дядько Джефф.

Але це відхилення від курсу подарувало Бел нову ідею.

— А знаєш, це чудова думка. Дідусь, певно, думає, куди подівся тато. Піду принесу контейнери. Ти не знаєш, де вони?

Бел відчинила шафу, і від різкого руху з хитких стосів пластикових контейнерів посповзали кришки. Бел узяла два: один прозорий, один темно-синій, а тоді знайшла до них кришки.

— Ось, — Бел поставила контейнери на стіл, вибудувавши з них барикаду, яка загородила б від погляду Рейчел її телефон.

А тоді, як робила вже сотню разів з усілякими дрібничками, яких вимагав клубок у її животі, потягнулась до мобільника. Її пальці зімкнулися довкола прохолодних країв. Притримуючи пристрій з обох боків, іншими пальцями Бел посунула його собі в рукав. Підняла руку і притиснула до грудей.

Готово.

Рейчел була не єдина фахівчиня зі зникнень.

Картер зиркнула на Бел багатозначно, ледь помітно закотивши очі.

— Вийду в туалет, — Бел вислизнула в коридор. Опинившись наодинці, вона переклала телефон із рукава в задню кишеню джинсів.

Зупинилася, силкуючись вигадати щось, що дало б їй більше часу, ніж

туалет.

Роззирнулася довкола в пошуках натхнення. Може, сказати, що їй зле? Ні, не спрацює — Рейчел крутитиметься біля неї, вдаючи з себе дбайливу матір.

Ну ж бо, що-небудь. Купа її взуття біля дверей. Гул репортерів за дверима. Лист на тумбі біля входу, адресований

Чарлі Прайсу,

бо навіть зниклі продовжують отримувати пошту.

Ось воно.

Бел схопила листа, тримаючи його адресою до себе.

Повернулася на кухню, складаючи обличчя у виразі, який могла б мати людина без підступних планів.

— Гей, — сказала Бел з порогу. — Схоже, нам помилково вкинули листа для пані Нельсон. Здається, щось важливе. Може, медичне. Страховка, певно? — Бел вдала, що вивчає конверт. — Піду занесу їй. Скоро буду, — і шугонула в коридор, не даючи їм часу її зупинити.

— Може, поки розігріти духовку? — пролунав голос Картер. Молодець, привернула увагу до себе.

— Яку там пишуть температуру? — запитала Рейчел.

Усі грали свої ролі досконало. Бел поклала листа туди, де його знайшла, і відчинила двері.

Репортери миттю повивалювалися зі своїх фургонів з камерами, мікрофонами та надією в очах.

— Аннабель

це.

— Аннабель

те.

Бел проігнорувала їх усіх, спустилася по сходах і повернула до гаража. Вийняла з кишені телефон. З чорного екрану на неї глипнуло власне обличчя.