Повернення Рейчел

Глава 31

— І паспорта немає?

Дейв Вінтер вивчав її, сидячи по той бік столу, постукував об записник ручкою, що то спалахувала, то згасала в променях ранкового сонця.

— Так, я всюди дивилась, — задихано сказала Бел, закінчивши свій монолог. — Але... я намагаюся сказати вам, що мій тато не пішов би з дому. Повірте мені. Із ним щось сталося. Щось погане.

— І, кажеш, він спакував сумку? Зник одяг? Гаманець?

— Схоже на те, — Бел розтягнула перше слово, послуговуючись позиченими в тітки Шеррі зміями. Вона зчепила руки, втискаючи нігті в шкіру, які лишали бліді відбитки у формі півмісяця. — Вкотре вам кажу, він не покинув би мене. Це дуже нетипова для нього поведінка — адже про це ви завжди питаєте, коли людина зникає? Про це говорили всі журналісти, коли йшлося про Рейчел. З ним щось сталося, і я хочу написати заяву про зникнення. Ви мусите почати його шукати. Це терміново. Ви й так змарнували багато часу — треба було починати ще вчора ввечері.

Дейв Вінтер зітхнув, клацнув ручкою, ховаючи стержень.

— Аннабель, я розумію, чому це здається тобі терміновим. Але твій тато — доросла людина і має законне право піти, куди заманеться, не повідомляючи родині. Мушу сказати, все свідчить про те, що він пішов із власної волі, і немає підстав підозрювати, що він став жертвою якогось злочину. Спакована сумка. Одяг, паспорт, гаманець.

Бел похитала головою.

— Просто хтось хоче, щоб ми так думали. Якщо він вирішив покинути дім, то чому не взяв машину?

Дейв знову зітхнув, узяв зі столу залишену ручку й перегорнув кілька списаних сторінок.

— Коли, кажеш, ти бачила його востаннє?

— О двадцять другій у суботу, коли лягала спати, — Бел нахилилася вперед, нарешті розчепивши пальці. — Я не знаю, коли саме він зник, — мабуть, рано-вранці. Але це означає, що минуло вже майже тридцять шість годин з моменту, коли його бачили востаннє. Ніхто не отримував від нього звісток, і майже весь цей час його телефон був вимкнений. Ви мусите почати його шукати. Негайно.

Вона ненароком підбила коліном стіл. Усього дев’ять днів тому Бел сиділа в цій самій кімнаті й говорила про з’яву людини, а не про зникнення, аж ось як воно обернулося — сторони знову перемішалися, перешикувалися. Лише Дейв Вінтер так само її не чує.

— Я не певен, що ми можемо чимось зарадити.

— Тобто? — Бел випросталася, зціпивши зуби; клубок у її животі порснув іскрами. — Ви маєте зробити саме те, що зробили минулого разу, коли зник один із моїх батьків. Шукати. Відстежити телефон. Привести собак. Зробити все, що треба.

— Я не можу обґрунтувати відкриття кримінального провадження, — Дейв намагався звучати співчутливо, проте це йому не дуже вдалось. — Зникнення твоєї мами — геть інше. Це сталося за підозрілих обставин, і було очевидно, що вона в небезпеці. А твій тато... Як я й кажу, дорослий чоловік має право поїхати з дому на день-другий. Зважаючи на обставини, його можна зрозуміти. Я думаю, вам усім було непросто звикнути до таких змін. Пані Нельсон каже, що в п’ятницю чула, як у вас удома сварилися. Бачила, як твій тато вийшов із будинку, грюкнувши дверима, і кудись пішов. Це просто стрес. Усі на нервах. Певен, він повернеться за кілька днів.

— Ви помиляєтесь, — Бел грюкнула кулаком по столі, аж сторінки його записника розвіялися. — Ви вже помилялися, кажучи, що тато повернеться до ранку. Він не повернувся. З ним щось сталося. Це підозрілі обставини, і він у небезпеці.

— І хто ж йому загрожує?

— Рейчел! — Клубок у її животі вибухнув, і Бел вибухнула разом із ним, вмить забувши про обіцянку, яку дала тату. — Це якось пов’язано з Рейчел! Вона вдома всього тиждень, а тепер мій тато просто взяв і зник! Це точно якось пов’язано з нею.

Бел не розуміла, як можна цього не бачити. Рейчел брехала. Вона інсценувала власне зникнення, а тепер змусила зникнути ще й тата.

Дівчина мала працювати швидше й краще, щоб вчасно знайти докази і прибрати Рейчел із їхніх життів. А тепер може бути запізно: тато зник, найгірше вже сталося. Останнім, що він сказав їй, було прохання довіритися Рейчел, а тепер Рейчел забрала його в неї.

— Авжеж, пов’язано, — кивнув Дейв. — Рейчел повернулася, хоча всі вважали її давно померлою, — практично безпрецедентний випадок. Додай до цього тривогу від усвідомлення, що чоловік, який її викрав, досі на волі. Якби все це сталося зі мною, думаю, мені б теж хотілося відпочити кілька днів.

— Мій тато не пішов! — закричала Бел, втиснувши обидва кулаки в стіл.

— Аннабель, прошу, зас...

— Не кажіть мені заспокоїтись, — Бел націлилася на Дейва поглядом, метаючи блискавки. — Натомість робіть свою роботу. Визнайте його зниклим і почніть шукати.

Його губи ледь розтулилися, явно накопичуючи ще одне зітхання.

Гнівом його не візьмеш, але Бел знала, з якого боку ще можна підійти.

— Ви завинили перед ним, — сказала вона похмуро, знизивши голос. — І ви це знаєте. Ви вже помилялися щодо тата. Були переконані, що він убив Рейчел. Ви замкнули його, віддали його під суд. Ви помилилися і змусили його пройти пекло. Але зараз можете вчинити правильно. Ви завинили перед ним. Прошу, допоможіть мені знайти його.

Його рот лишився розтуленим, але в очах щось змінилося, як і в поставі.

— Гаразд, — сказав Дейв м’яко. Затарабанив пальцями по столі — наче павук, що витанцьовує на місці. — Мені буде потрібна твоя заява і письмові свідчення. Його номер телефону. Знадобиться кілька днів, щоб отримати ордер та всю необхідну інформацію від оператора. Також потрібні банківські дані. Можливо, вдома лежать якісь угоди.

— Так, — Бел знову забило подих. Цього разу від нового почуття: надії. Вона була слабка і крихка, але Бел вкинула її у свій клубок. — Я це можу. Негайно зроблю.

— Я відправлю до вас когось провести обшук будинку. А ще нам будуть потрібні свідчення Рейчел.

— Дякую, — витиснула Бел із пересохлого й подразненого горла. Очі були також пересохлі: вона всю ніч боролася зі сном, прокидалася що кілька хвилин, боячись, що Рейчел прийде і по неї теж.

Дейв підвівся із-за столу, стукнув кісточками пальців по стільниці.

— Не дякуй, — сказав він, притискаючи записник до грудей. Його погляд був важкий і сумний. — Ти вірно кажеш: я завинив перед ним.

Дівчина кивнула. Усі вони завинили перед татом.