Страница 78 из 154
Ні, вона чекає тата. Він не взяв ключі, а отже, потрібно, щоб хтось впустив його додому. Бел чекатиме під дверима, щоб бути цим «кимось».
Вона вистромила обличчя між жалюзі й визирнула на сутінкову вулицю за вікном, ловлячи кожен рух. Ось жінка вигулює собаку з флюоресцентним зеленим нашийником. Дитина їде на самокаті, а за нею женеться трохи старша. Чоловік крокує квапливо повз будинок, дорогою поправляючи кепку.
Бел глипнула на телефон. Тато має повернутися до двадцять першої і повечеряти з ними. Він зайде до будинку з легкою усмішкою і якимось буденним поясненням своєї відсутності та вимкненого телефона. Двадцять перша — це крайній термін. Він мусить повернутися до того часу.
Аж ось і цей термін сплив.
— Розігріти тобі вечерю, Анно-вибач-Бел? Ходи сюди, сідай.
Бел чекала до 21:59.
Відтак розблокувала телефон і набрала зовсім інший номер.
Номер начальника відділку Дейва Вінтера.
Гудки відлунювали в її порожній грудній клітці, урвавшись клацанням, коли він узяв слухавку.
— Вітаю, це Бел. Аннабель Прайс. Мій тато зник.