Повернення Рейчел

Глава 30

Бел перелякано схопилася, коли щось тверде доторкнулося до внутрішнього боку щоки.

Усього за кілька сантиметрів над нею у ранковій імлі біліло обличчя.

Бел кліпнула — очі навпроти теж кліпнули.

Вона відсахнулася, відпльовуючись, і потерла заспані очі.

— Привіт, соню, — Картер сіла на її ліжко, матрац перехнябився, і Бел потягнуло вперед.

— Бляха, я думала, то Рейчел, — Бел схопилася за груди, наче стримувала серце, яке вискочило зі свого звичного місця. — Ти що, встромила пальця мені в рот? — запитала, обмацуючи щоку пересохлим язиком.

— Ти весь час мене тицяєш, — Картер засовалася на ліжку, на мить повернувшись до неї спиною.

— Але ж я не пхаю пальців тобі в рот, коли ти спиш, збоченко, — Бел скористалася нагодою і копнула її в спину обома ногами, хоча удар значно пом’якшила ковдра. — Та все ж здається, я погано на тебе впливаю.

— Я покликала тебе двічі, але ти не прокинулася, тож довелося вжити екстрених заходів.

— Зараз я тобі дам екстрені заходи! — Бел копнула її ще раз обома ногами і зсунулася з ліжка.

Картер встала і відійшла, тягнучи за лямку свій жовтий наплічник.

— Як вчорашній балет? — запитала Бел, збираючи наелектризоване волосся у хвіст.

— Добре, — відказала Картер гостро — більше нічого питати не варто. — Думала позависати з тобою трохи. Моя мама доводить мене до сказу.

Ох, не бачила ще Картер життя.

— Спечемо коржиків із Рейчел, — провадила дівчина. — Підемо в кіно. Займи мене чимось, благаю.

Бел спустила ноги з ліжка і встала.

— Ми з татом збиралися піти в ліс. Гайда з нами, якщо хочеш, — Бел підхопила з підлоги своє худі й нап’ялила на себе. — Він унизу?

— Не бачила його, — Картер рушила до дверей. — Рейчел на кухні. Обіцяла спробувати приготувати млинців.

— Звучить загрозливо.

— Бел, — Картер штурхнула її ліктем попід ребра.

Разом вони спустилися по сходах.

Бел пропустила Картер уперед, виставивши її немов щит. Вона мала першою зайти в кухню, де щось бурхливо шкварчало.

— Доброго ранку, Ан-ой-Бел! Цього разу майже-майже! — Рейчел обережно підняла краєчок пухкого млинця й усміхнено глянула на дівчат.

Рейчел мала втомлений вигляд: кола під її очима стали ще темнішими, наче той замок на дверях аж ніяк не покращив її сну, а навпаки.

— Доброго ранку, — Бел з хрускотом розім’яла шию. Вона, навпаки, спала аж надто міцно.

— Є гаряча кава, пригощайся, — сказала Рейчел. — Картер, будеш млинці?

— Так, дякую, Рейчел, — усміхнулася та, сідаючи за стіл. — Якщо м-можна? — її усмішка зів’яла.

— Звісно, можна. Навіть першу партію. — Рейчел виклала млинці на поставлену поруч тарілку.

— А де тато? — запитала Бел, наливаючи каву у свою улюблену чашку, білу з жовтою літерою Б. Саме Б, не А.

— Не бачила його. — Рейчел повернулася до пательні і вилила на неї нову порцію суміші.

— Він удома?

— Не думаю.

Бел її відповідь не переконала.

— Тату? — гукнула вона, поблукавши до сходів. — Тату?!

Тиша.

— Нема. — Бел повернулася в кухню, де Рейчел вручила їй тарілку з трьома млинцями, складеними стосиком і присипаними шоколадними крихтами.

Може, пішов по сандвічі для прогулянки в лісі. Бел сіла за стіл і вийняла телефон із кишені. Від тата повідомлень не було. Тільки одне від Еша: «Пиши, якщо вільна сьогодні». Не треба було давати йому номер — це була помилка. Тато мав рацію: знімальній команді не варто довіряти.

Бел відкусила один млинець, перемелюючи його до липкої гущі в пересохлому роті. Ковтнула і знову підвелася, вискнувши стільцем об плитку.

— Куди ти?.. — запитала Рейчел, яка саме сідала за стіл.

Бел мовчки пішла до дверей. Клубок у її животі млоїв, зяяв, надимався. Вона прочинила двері, стала на порозі й поглянула на вулицю, наче могла прикликати тата силою думки. Якщо він у магазині, то має повернутися з хвилини на хвилину. Та на вулиці було тихо, надто тихо. Наче чогось бракувало. І справді, тепер не лишилося жодного фургончика. Вочевидь, за вісім днів новини офіційно перестають бути новинами, і новина про Рейчел Прайс не стала винятком. То що, це початок кінця?

Погляд Бел зачепився за щось іще, чого, навпаки, мало ь не бути. Татів позашляховик. Стоїть припаркований біля гаража на звичному місці. Поруч втиснулась машина Рейчел. Отже... він не поїхав у магазин.

— Тату?! — Бел повернулась у будинок, зачинила за собою двері і гукнула його ще раз.

— Аннабель, сніданок захолоне, — пролунав голос Рейчел.

Бел поблукала в бік кухні і нерішуче спинилася на порозі.

— Я не розумію, — пробурмотіла вона сама до себе. — Татова машина є, а його самого немає.

— Йди їж млинці, інакше їх з’їм я. — Картер жувала, бовтаючи ногами.

— Ти бачила його вранці? — Бел вп’ялась поглядом у Рейчел.

— Ні, — та проковтнула шматочок млинця. — Мабуть, пішов ще до того, як я прокинулась. Я нічого не чула.

— Але його машина на місці.

Рейчел розділила млинець на половину.

— Може, домовився зустрітися з кимось.

— Так, — сказала Бел, — зі мною. Ми мали сьогодні піти в ліс. Він обіцяв.

Учора вони обмінялися обіцянками, і наразі своєї дотримала тільки Бел. То де ж він?

Бел набрала його номер і щосили притиснула телефон до вуха.

Та не почула навіть гудків.

— Вітаю, ви зателефонували...

Чарлі Прайсу, — механічний голос змінився записаним татовим.

— Наразі я не можу прийняти ваш дзвінок. Будь ласка, залиште повідомлення після звукового сигналу.

— Дивно. Голосова скринька.

Бел відкрила повідомлення й написала: «Тату, де ти? Зателефонуй мені».

Недоставлене. Блакитна хмарка повідомлення зависла десь між її телефоном і його.

— Ан... Б-бел, млинці.

— Я не голодна. — Бел повернулася й пішла у вітальню. У її животі не було місця для млинців — клубок вертівся і ріс, годуючись кожною її поганою думкою, нескіченно прокручуючи одне-єдине запитання: «Де тато?».

Бел сіла в його крісло.

Набрала інший номер.

— Вітаю, це автомайстерня «Брайсон Авто», Ґейб на лінії. Чим можу допомогти?

Бел прокашлялась.

— Вітаю. Це Бел Прайс, донька Чарлі.

— Привіт, Бел. Що сталося? — Ґейбів голос засвистів у слухавці.

— Просто хотіла спитати, чи тато на роботі. Він сьогодні працює? Просто він казав, що буде вдома, але його ніде немає.

У слухавці почувся вдих, а тоді видих. І ще раз.

— Ні, тата тут немає. Він зазвичай не працює на вихідних.