Повернення Рейчел

Авжеж, Бел цього не пам’ятала, зате бачила записи з камер спостереження — саме на відео з торговельного центру Рейчел Прайс бачили востаннє. Вона сиділа за столиком, тримаючи на колінах пухкеньку і непосидючу маленьку Бел, одягнену в м’якеньку яскраво-блакитну куртку. Єдиний зайнятий столик серед моря порожніх. Ті крихітні розмиті постаті здавалися такими щасливими. Жодна з них не знала, що обидві от-от зникнуть — одна по-справжньому і назавжди.

— А от що

було

незвичним, — провадив Ремзі, — то це те, що сталося після того, як Рейчел допила каву. О чотирнадцятій сорок п’ять вона вийшла з кав’ярні «Муз Маус» з тобою на руках. Це видно на камерах, можна відстежити ваш маршрут. Аж раптом ви повертаєте в якийсь коридор, опиняєтесь у сліпій зоні між камерами спостереження і...

Здавалося, він чогось від неї чекає.

— І ми зникаємо, — договорила за нього Бел.

— Серед білого дня, — кивнув Ремзі. — Ви не з’являєтеся там, де мали б, якби Рейчел ішла далі. Вас не видно більше на жодній камері — ні в будівлі, ні на виході. Ніде. Здавалося б, ви не виходили. А все ж якось вийшли. Ви обидві зникли в торговельному центрі, і цьому досі немає пояснень. Маєш якісь думки щодо цього?

— Я не знаю, я нічого не пам’ятаю, — сказала Бел. Несподівано, га?

— Після зникнення Рейчел поліція ретельно дослідила записи з камер спостережень. Вони порахували всіх відвідувачів у торговельному центрі, а тоді полічили всіх, хто виходив. І всі підрахунки зійшлися — бракувало тільки двох людей. Вас із Рейчел. Ви єдині, хто зайшов, але не вийшов. Поліція навіть мала версію, що ви з якоїсь причини вийшли замаскованими, змінили зовнішність, але підрахунок людей це спростував. Ви просто зникли.

Бел знизала плечима. Вона не знала, що мала на це сказати. Очевидно, потім вона якось вигулькнула.

— Аж раптом ти з’являєшся знову. Тебе знайшли біля природного парку Муз-Брук у машині Рейчел, яка стояла на узбіччі, в снігу, з увімкненими фарами та заведеним двигуном. Чоловік на ім’я, — Ремзі зазирнув у свої нотатки, — Жуліан Тріпп проїжджав повз і знайшов тебе кілька хвилин по вісімнадцятій. Він одразу ж викликав поліцію...

— Власне, тепер він мій класний керівник. Пан Тріпп.

Ремзі всміхнувся, явно не проти цієї ремарки:

— Світ тісний.

— Це наше містечко маленьке, — виправила його Бел.

— Зважаючи на все це, не дивно, що прихильники кримінальних подкастів так прикипіли до цієї справи. З моменту її закриття у ній не з’явилося жодної нової інформації. Її неможливо розплутати, неможливо скласти докупи всі ці факти. Певен, для тебе це набагато важче, адже ти була частиною всього, що сталося, — Ремзі замовк на мить. — Як воно, Бел, рости в тіні такої неймовірної таємниці?

Ніхто ще не формулював цього запитання саме так. Це й справді було схоже на тінь, що вкривала переважну частину її життя: щось темне й неприємне, від чого відвернешся за першої ж нагоди, якщо маєш здоровий глузд. І Бел мала здоровий глузд. Вона потерла носа, аж клацнув хрящ. Тоді згадала, що сидить перед камерою, і прямо над нею висить мікрофон. Дідько. Залишалося сподіватися, що Ремзі це виріже.

— Нормально, — відповіла вона зрештою. — Я давно прийняла той факт, що ми ніколи не дізнаємося правди. Не моя провина, що не можу нічого згадати — я була мала. Саме тому ми ніколи не розплутаємо справу Рейчел Прайс. Але я з цим змирилася. Справді, все гаразд. У мене є тато, — Бел замовкла, її губи розтягнулися у вузькій усмішці, а підборіддя знову загострилося. — Він дуже старався, щоб у мене було гарне дитинство, наскільки це можливо за таких обставин. Я б і мріяти не могла про кращого тата. Саме тому не хочу, щоб люди мене жаліли, — і Бел сказала це щиро. Хоч би камера змогла це передати. — Власне, мені пощастило...

— Ем, Ремзі, — пролунав Ешів голос з темряви.

— Ми знімаємо, Еше, — Ремзі повернувся і зиркнув на хлопця.

— О, знаю, — він прослизнув до крісла режисера, і Бел знову його побачила. Він наче вигулькнув зі світла, коли вона кліпнула. — Просто ми відстаємо від графіку, і я подумав...

Він показав на двері, що вели до готельного фоє. Там, у квадратику скла, виднілося чиєсь обличчя — хтось зазирав у залу. Бел поставила долоню дашком над очима, але яскраве світло вперто заважало їй роздивитися обличчя.

— Вона тут, — сказав Еш, перевіряючи час на своєму телефоні. — Приїхала трохи раніше.

— Хто

вона? —

запитала Бел. Розмови з Картер і тіткою Шеррі були призначені аж на наступний тиждень.

— От трясця, — засичав Ремзі, глипаючи на свій годинник. Він глянув на Бел округленими очима — усі його добрі зморшки вмить зникли.

Бел нахилилася вперед, тепер вже не контролюючи виразу свого обличчя. Її голос став жорсткішим.

— Хто приїхав, Ремзі? Хто це

вона?