Повернення Рейчел

— Картер, — стиха засичала Шеррі.

Картер завмерла і поклала ложку.

— З вершками смачніше, — сказала їй Рейчел.

— Шеррі? — промовив Джефф.

Клубок у животі Бел ріс, смикав дедалі сильніше. Те смоктання було наче протилежність вибуху — здавалося, вона от-от сама себе поглине і розсиплеться.

— Де Марія? — запитав дідусь, зненацька змінившись на лиці — його очі стали гострими й злими.

— Тату, — Чарлі поклав свою руку на його. — Мама не...

— Картер, — знову засичала Шеррі, чи то всередині неї справді була змія.

— Вона просто їсть десерт, Шеррі, — сказала Рейчел.

— Рейчел, я думаю... — почала бабуся Сьюзен.

— Маріє?

— Тату, все гаразд.

Бел більше не могла цього витримати.

— Агов! — гукнула вона, перекрикуючи галас, і всі погляди прикипіли до неї. — Гей. Як щодо тосту? — вона підвелася, зі скрипом посунувши стілець, і підняла свою недопиту склянку лимонаду.

— Чудова ідея,

Бел, —

сказала Шеррі, перетворюючи її ім’я на зброю проти Рейчел.

Та проігнорувала її, взяла свій келих і всміхнулася доньці.

Бел зачекала, поки всі піднімуть свої склянки і келихи — усі, крім дідуся, який досі шукав Марію. Бел обвела всіх присутніх поглядом — навіть тих, що були за камерою, — і високо підняла склянку, міцно стиснувши її.

Прокашлялась.

— За найдовбонутішу родину Америки. Будьмо!