Страница 62 из 154
Але як таке взагалі можливо? Якби Рейчел повернулася зі шкарпеткою — якби вона була в її кишені, наприклад, — поліція забрала б її як доказ, разом із рештою одягу. Але шкарпетка пережила збір доказів. Може, Рейчел заховала її десь, перш ніж забрала поліція? Десь у будинку або дорогою. Відтоді в неї було вдосталь часу, щоб забрати шкарпетку й заховати в шухляді. Це було єдине пояснення, хіба що тато зберіг десь удома старі речі Бел, — на горищі, наприклад, — і Рейчел копирсалася там, поки була сама вдома.
Але якщо Рейчел принесла шкарпетку, то навіщо вона їй? Як давно вона в неї? Ще від зникнення?
Бел вивчала шкарпетку, розтираючи між пальцями. Вона була стара, затерта і стоншена, наче її торкалися не вперше, не вперше намагалися взяти щось і з неї.
Хай як Бел ламала голову, проте не могла вигадати жодної іншої теорії появи шкарпетки. І якщо це правда, якщо Рейчел узяла шкарпетку на пам’ять про Бел у день зникнення, то це все доводить, чи не так? Вона знала, що зникне. Тому все спланувала, обрала день. Матері не беруть сувенірів з дітей, якщо не збираються покинути їх назавжди, залишивши на задньому сидінні автівки.
Норт-Конвей і придбані три місяці тому червона кофтинка та чорні джинси були доказом того, що Рейчел спланувала своє повернення. А тут, у руці Бел, була друга частина історії. Рейчел також спланувала власне зникнення. Вона пішла сама — весь цей час інтуїція не підводила дівчину.
Правда більше не боліла. Навпаки, цього разу вона відчувалася як перемога, як доказ. Рейчел було не настільки байдуже, щоб не зберегти нічого на пам’ять про Бел, але достатньо байдуже для того, щоб піти. Шкарпетка була доказом не надто переконливим для інших, але достатнім для Бел. Знаком продовжувати. Вона мусила з’ясувати, чому Рейчел вирішила зникнути, а потім повернутися, і чим займалася шістнадцять років між цими двома подіями, окрім того, що тримала в себе шкарпетку Бел.
Клубок звивався в її животі, тягнув за ниточки.
Бел затиснула шкарпетку в кулаці, великим пальцем притиснувши інші.
А чом би й ні? Це була її річ, а не Рейчел. Бел забрала шкарпетку собі, лишивши гостьову спальню такою ж, якою вона була до її появи.
Звідси — у свою кімнату, вже не таку безпечну, як раніше.
Бел заховала шкарпетку в шухлядці столика біля свого ліжка, поховавши її під купою інших своїх дрібних таємниць.