Повернення Рейчел

Глава 23

Наступного дня після школи Бел зустріли лише «Фокс», «Сі-Ен-Ен» та «Ей-Бі-Сі». Вони здавалися по одному, канал за каналом. Якщо продовжуватимуть у тому самому темпі, зникнуть ще до суботи, коли новина перестане бути новиною. Хіба що з’явиться щось нове, — наприклад, виявиться, що Рейчел Прайс усе це вигадала. Тоді вони знову позбігаються, і лічилочка почнеться спочатку. «Десять фургонів під домом стояли», чи щось таке.

— Удачі на танцях! — гукнула Бел до Картер, крокуючи далі по Мілтон-стріт і накидаючи на голову каптур, щоб не чути репортерів.

Бел копирсалася в кишені, шукаючи ключі, тож помітила лише коли підняла голову: батькової автівки ніде не було видно, але й машини Рейчел теж.

Вона в місті? Може, ще в «Роялті Інн», записує інтерв’ю з Ремзі. Бел шкодувала, що не звернула уваги на паркувальний майданчик, коли вони з Картер проминали готель.

Бел відімкнула двері і зайшла в будинок. Серцебиття одразу ж почастішало на випадок, якщо знадобиться їй для чогось.

— Агов? — гукнула вона для певності.

Тиша.

Бел перетнула вітальню. Спробувала ще раз.

— Тату? Рейчел? Ви вдома? — Поклала руку на поручні і, задерши голову, крикнула на другий поверх. — Рейчел? Мамо? — Це було не серйозно, просто для експерименту. — Матусенько мила?

Нічого. Ані шелесь. Вона вдома сама. Бел видихнула й поклала руку на груди, щоб угамувати серце, скинула черевики, грюкнула наплічником об підлогу. Рейчел поривалася прибирати все, що лежало не на своєму місці, хоч і не знала, де те місце має бути: клала тарілки туди, де мешкали миски, ставила чашки до склянок, ховала черевики Бел у шафу в коридорі. Тож Бел скористається нагодою безпечно залишити все це тут і насолодитися усвідомленням, що ніхто його не підбере, поки цей будинок належить лише їй.

Тільки їй.

Яка ж вона дурепа! Бел мала б одразу збагнути, що це означає. Це не просто можливість кинути черевики де заманеться, а ще й шанс понишпорити. Зрештою, Рейчел перша почала, встромивши носа в кімнату Бел, тож тепер її черга — чесна й справедлива відплата. Рейчел могла лишити у своїй кімнаті щось важливе, щось суттєве, щось, що допоможе Бел вивести її на чисту воду.

Вона й так змарнувала забагато часу — Рейчел може повернутися з хвилини на хвилину.

Бел погримотіла по сходах, не помилувавши навіть скрипучої сходинки, і побігла до дверей гостьової спальні. Схопилася за клямку, штовхнула двері і зайшла всередину. Навіть якщо тут і були якісь невидимі кордони, Бел вони не стримали.

Ліжко було застелене занадто охайно, наче декорація, на якій ніхто й ніколи не спав. Післяобіднє сонце лилося поміж фіранками, забарвлюючи кімнату статичним жовтим сяйвом і щедро поливаючи тим самим кольором Бел, щойно вона зайшла всередину й схилилася зазирнути під ніжко. Тільки пил.

Тоді комод. На ньому вже стояли нові речі: дезодорант, дві баночки зволожувальних кремів і ароматична свічка. Бел потягнула на себе верхню шухляду. Трусики, ліфчики, шкарпетки, а також кілька знайомих речей із «Ейч енд Ем». Бел обмацала гірки одягу на випадок, якщо Рейчел заховала щось під або між ним, але відчула під пальцями лише тканину.

У наступній шухляді були кофтинки і старі футболки, які відкопав для неї тато.

Нижче — спідниця, штани і джинси. Схоже, на інтерв’ю Рейчел поїхала в сукні-сорочці.

Найнижча шухляда була порожня.

Бел повернулася й спіймала краєм ока якийсь рух. Крутонулася в той бік, де темніла невиразна тінь. Закліпала й видихнула. Просто вугільно-сірий рушник, що звисав із дверей у кімнату, досі м’яко колихався від того, як вона прочинила двері.

Бел визирнула в коридор і нашорошила вуха. Адже репортери мають спрацювати як сигналізація, правда? Вони попередять її про повернення Рейчел своїми розпачливими запитаннями й криками. Це мало спрацювати, але чомусь не втішало.

Бел лякалася навіть шурхоту власного одягу — від найменшого звуку в живіт вкручувалися гвинти.

Бел підійшла до столика біля ліжка.

Зарядка до айфона, ввімкнена у розетку й обвита довкола ніжки лампи. Склянка, в якій лишалося ще на два несвіжі ковтки води. Книжки не було, але був складений удвоє аркуш паперу, притиснутий зверху косо покладеною ручкою.

Бел забрала ручку, щоб прочитати кілька рядків, нашкрябаних неохайним почерком Рейчел:

Бел обвела поглядом власне ім’я в самісінькому низу. Провела по ньому пальцем. Що в біса це означає? Її ім’я, як невиконана справа, після страховки і стоматолога. Усі клітинки були порожні, тож Рейчел ще нічого не зробила. І що саме вона мала на увазі, пишучи ім’я Бел? Що вона збирається з нею зробити?

По її спині пробіг моторошний морозець, хоч у кімнаті було тепло. Бел поклала ручку на місце і перевела погляд на шухлядку столика. Місце, створене для таємниць, — саме там Бел тримала свої, — а ще останній куток, який Бел не обшукала.

Бел ущипнула повітря, схопившись за крихітну ручку шухлядки. Потягнула її на себе, скрегочучи деревом об дерево.

Порожня коробка з-під айфона з чеком. Бальзам для губ. Пакетик паперових хустинок. І все. Ні, цього не може бути. Бел уже обшукала решту кімнати. Тут мало бути щось. Їй потрібно було знайти хоч щось.

Дівчина спробувала повністю витягнути шухлядку, але та не давалася, лише жалібно рипала. Бел відсунула коробку з-під телефона вбік і зазирнула в темний проміжок за нею.

Стривайте, там щось є. Щось маленьке й рожеве, запхане аж у куток.

Бел встромила туди руку і вхопила пальцями щось м’яке. Витягнула на світло.

Клаптик рожевої тканини з рюшками з одного краю.

На її долоні лежала скручена дитяча шкарпеточка — така маленька, майже невагома.

Бел підняла її, гойдаючи в повітрі. Невже колись у неї були такі малесенькі ніжки? Адже це її шкарпетка, правда? З того часу, коли Рейчел ще була вдома. Але що вона тут робить?

Увечері після появи Рейчел, коли тато готував для неї кімнату, ця шухлядка була порожня. Бел була там, коли він стер пил зі столика й перевірив шухлядку. Шкарпетки там не було. То звідки вона взялася?

Було лише одне пояснення: Рейчел принесла її сюди. Поклала в шухлядку й запхнула в куток, наче хотіла заховати.