Повернення Рейчел

Глава 21

Клаксони і «гей, куди лізеш» довели Еша центральною вулицею Норт-Конвею до паркувального майданчика біля місцевої бібліотеки.

— Американські дороги — це якесь пекло, — сказав Еш, махаючи вибачливо з вікна й вимикаючи двигун.

— Чесно кажучи, — сказала Бел, — це з тебе паскудний водій.

Він гостро зиркнув на неї і надягнув кепку.

— Чесно кажучи, пасажирка з тебе не краща. Замість того, щоб попередити завчасу, ти почала горлати просто на повороті.

— Але ж тоді не було б так весело, — Бел затиснула свій наплічник між колінами і відчинила двері.

— Ти щось із чимось, — пробурмотів Еш собі під носа, не уточнивши, що там було з чим, і теж вийшов із машини, забрав камеру з заднього сидіння, торкнувся пухкої накладки на мікрофоні, перевірив заряд. Тоді схопив свій шкіряний мініатюрний наплічник. На його спині він мав украй недоречний вигляд.

— Гарний рюкзак.

— Це мамин, — сказав Еш. — Мені дісталося від неї багато крутих речей.

Бел кивнула, навмисне лишивши очі круглими та злими, і додала усмішку. Вона ніколи не доношувала нічого після родичів і нікому нічого не віддавала, якщо не враховувати кілька пар замалих джинсів для Картер у дитинстві.

Вони перейшли через дорогу, і Бел, нарешті, відшукала поглядом «Бее-Бее Бутик». То була невеличка мила крамничка з дерев’яними панелями, пофарбованими в блакитний і білий, тому здавалося, що ту будівлю перенесли сюди з якогось далекого узбережжя. Поруч була подарункова крамниця «Магія світу», з безліччю ловців снів у вітрині, оленячими рогами та статуетками, що наче проводжали поглядом Бел і Еша.

Еш почав запис і націлив об’єктив на Бел, а тоді плавно підняв камеру, щоб показати вивіску з логотипом овечки.

— Хіба не потрібно казати «мотор», чи щось іще?

— Мотор, чи що там кажуть, — капосно усміхнувся Еш.

Бел штовхнула двері, і над її головою тенькнув дзвоник. Двері для Еша вона не притримала — нехай сам дає собі раду. Покрокувала повз вішаки з одягом — у вітрині виставили коротку жовту футболку з написом

«Котики замість наркотиків»

і сумним кошеням. Таке, певно, купив би собі Еш. Бел озирнулася й спіймала його за розгляданням футболки — навіть рука до неї потягнулася.

— Зосередься, — вона ляснула його по пальцях. — Ми тут не для цього.

— Але ж йому тут сумно, — Еш жалісливо округлив очі. — Йому потрібен дім.

Бел перезирнулася з об’єктивом і закотила очі — двоє спільників проти одного Еша. Вона повела його до каси, де жінка трохи за сорок, одягнена в біло-блакитну смугасту кофтинку, що пасувала до фасаду крамнички, перебирала етикетки.

— Ласкаво прошу, — протягнула вона знуджено, але туман перед її очима зник щойно вона побачила Еша. Жінка одразу ж випросталася, витягнула шию, відкидаючи темне волосся на один бік. — Чим можу допомогти? — запитала вона його.

— Ми хочемо поговорити з власницею крамниці, Еліс Мур, — заговорила Бел, марно сподіваючись перетягнути увагу жінки на себе.

— Це я, — сказала вона і стиснула губи, нарешті помітивши камеру в Ешевих руках. — Що...

— Ми знімаємо документальний фільм, — пояснила Бел. — «Зникнення Рейчел Прайс».

Еш кашлянув.

— Власне, тепер він називається «Повернення Рейчел Прайс».

— О, ем, так... я бачила в новинах... неймовірно... — Еліс затнулася і нарешті перевела погляд на Бел. Її очі округлилися. — Ви такі схожі... певно, ти її...

Бел не допомогла Еліс, залишивши їй можливість самій попідбирати уривки речень. Та дарма.

— Так, це Бел, — втрутився Еш. — Донька Рейчел.

— О, люба, — тепер Еліс цілком зосередилась на Бел. — Це, певно, таке щастя — мама знову вдома...

— Певно, — сказала Бел, лишивши ще одну ніякову паузу на Еша.

— Можете підписати дозвіл на зйомку, будь ласка? — запитав він, виймаючи бланк зі свого комічно маленького рюкзака. — Ми можемо використати відеозапис у нашому фільмі.

— Так, авжеж, — Еліс підписала бланк квапливим розчерком, навіть не читаючи, і повернула аркуш. — Хоча я не розумію, навіщо вам мене знімати. Я навіть не знаю знайомих Рейчел.

— Власне, — Бел перехопила ініціативу, — ми хотіли б поговорити про ваш січневий допис у фейсбуці. Ви писали, що жінка, дуже схожа на Рейчел Прайс, заходила у вашу крамницю.

— О, так, — Еліс чи то пирхнула, чи то засміялася. — Звісно, я помилилася. Це не могла бути вона. Я ж тоді не знала, що з нею, бідолашною, сталося.

— Але чи не могли б ви розповісти нам про ту зустріч? Хоч то й не могла бути Рейчел, — підштовхувала Бел.

Еліс примружилася.

— Я не розумію.

— Ну, знаєте, — Бел зм’якла і, приставивши долоню до рота, стиха заговорила до жінки. Адже так пліткують старі друзі, правда? — Треба чимось забити документалку, переділити гострі сцени буденнішими, щоб показати, наскільки відомою була справа Рейчел до її повернення. — Бел не дала їй можливості сказати, що вона досі нічого не розуміє, і натиснула знову. Ця жінка може мати ключ до викриття Рейчел, і Бел не відступиться. — То можете розповісти нам про жінку, яку бачили?

Еліс прокашлялася.

— Ну, в мене не було змоги як слід її розгледіти. Певно, тому я й помилилася. На ній була маска... ну, знаєте, медична, ковідна... тож я бачила тільки очі. А ще шапка, бо був мороз. Проте її довге біляво-русяве волосся майже по пояс — зовсім як у Рейчел на момент зникнення. Ми майже не розмовляли, тільки коли вона підійшла до каси... тож нічого особливого розповісти не можу. Але я поглянула їй в очі і подумала: «Господи, яка ж вона схожа на Рейчел Прайс». Я нічого їй не сказала і так карталася, коли вбила собі в голову, що це вона. Мусила розповісти комусь, про всяк випадок, щоб не почуватися так, наче втримала це в таємниці. Тож написала про це у фейсбуці. Звісно, якби я сказала їй щось, то картала б себе

зараз,

бо це точно не була твоя мама...

— Безперечно, — сказала Бел, але нещиро, бо та жінка все ще могла виявитися справжньою Рейчел Прайс, і, можливо, Еліс варто продовжувати картатися. Але Бел усе ще потрібні докази. — У вашій крамниці є камери? У вас може бути запис із цією жінкою?

— Так, — кивнула Еліс. — Я навіть переглядала його наступного ранку, бо думала, що збожеволіла.

— А можна нам подивитися?

— У мене його вже немає. Записи стираються щотижня. — Бел похнюпилася.

— Але я зробила знімок моменту, де її було видно найкраще. Коли вона стояла біля каси, точно на тому самому місці, що й ти зараз. Якість, звичайно, не найкраща, але має бути десь на моєму телефоні, секундочку.