Повернення Рейчел

— Не хочу, — відрубала Бел. Вона вирішила відбивати його атаки до останнього. — Тепер, коли ви ретельно дослідили цю тему, чи вказує щось на те, що історія Рейчел може бути брехнею?

Ремзі знову глянув уважно на неї, і Бел була ладна на все, щоб він зупинився. Хай аналізує її — вона може відповісти тим самим. Знову вдарити у слабке місце, шпигонути його провальну документалку.

— Ну, — сказав він, — інтерв’ю з нею призначені на завтра і четвер, тож усієї історії я ще не знаю, та й навряд чи дізнаюся багато, зважаючи на відкрите розслідування. Але ні, наразі я нічого такого не бачу. Ніяких суперечностей, ніяких причин не вірити їй. Якщо не зважати всіх тих начебто свідків, які періодично бачили її то тут, то там. У Бразилії. В Парижі, — Ремзі засміявся легко, наче йшлося про дурничку.

— Стривайте, — Бел урвала його, копирсаючись у пам’яті. — Ви казали, що нещодавно її бачили в Нью-Гемпширі. Де саме? Хто це був?

— Серйозно? — запитав Ремзі.

— Серйозно.

— Гаразд, — поступився він, плеснувши себе по стегнах. Відштовхнувся від столу, повернувся до ноутбука і почав щось друкувати. Бел понесла камеру за ним.

— Це був Норт-Конвей, — сказав він. — Десь у моїх нотатках про це має бути детальніше... Ага. Ось. Так, точно, Норт-Конвей. Це була жінка на ім’я Еліс Мур. У січні вона написала у своєму фейсбуці, що в її крамницю прийшла жінка як дві краплі води схожа на Рейчел Прайс.

— Як її знайти? — запитала Бел. — Як називається крамниця?

— Вона є власницею крамниці одягу, — прочитав Ремзі зі своїх нотаток. — «Бее-Бее Бутик». Але...

— Супер, — Бел підійшла до столу поставити камеру, яка досі записувала відео, замкнувши Ремзі в прямокутничку видошукача. — Надішліть адресу Ешу.

— Га? — нашорошився той, сполоханий звуком власного імені.

— Бел, — почав Ремзі, — я не думаю, що тобі варто...

— Ходімо, Еше, — Бел поплескала його по спині. — Уперед. Ти за кермом.

— Я... що? — хлопець роззявив рота. — Але в мене немає...

— Ось, — очі Ремзі спалахнули, і він зненацька заспівав нової. Він покопирсався в задній кишені джинсів і пожбурив зв’язку ключів через усю залу. Еш незграбно спіймав її, глипаючи то на Ремзі, то на Бел, мов загнаний кролик. — їхати треба з правого боку, пам’ятаєш?

— Але...

— Еше! — сказали Бел і Ремзі хором. Бел нетепляче заплескала в долоні, стоячи вже біля дверей.

— Камеру забув, — засичав Ремзі, підхопив її зі столу і вклав у руки Еша. Підморгнув, явно вважаючи, що Бел не бачить. — Рука стійка, і не забувай про композицію кадру, — прошепотів він.

— О, д-добре, — затинався Еш, не встигаючи за розвитком подій.

— Стривай! — Ремзі знову рвонув до столу. — Бланки дозволів. Усі мають це підписати, — він встромив їх кілька в Ешеві руки. — Ручку маєш?

— Я маю довбану ручку, — сказала Бел. — А тепер поїхали, поки я не передумала. Дякую дужезно.