Повернення Рейчел

Глава 20

Еш саме виходив із готелю, коли Бел смикнула на себе двері і ледь не збила його з ніг та не вибила камеру з рук, кваплячись спекатися власного відображення у склі.

— Агов, гей, — він пригорнув до себе камеру. — Ремзі уб’є мене, якщо я її зламаю.

— Це тільки додасть документалці гостроти, — Бел відступила, пропускаючи його. — Буде банально, якщо ніхто не помре.

— Бачу, ти в гарному настрої, — Еш зміряв її з голови до ніг. Бел зробила те саме. Кепка задом наперед, бордовий комбінезон одягнений на смугастий светр. — Що робиш?

— Нічого, — сказала Бел. — Щойно вийшла зі школи. Вона он там, тож мені було по дорозі. А ти? — вона вирішила захиститися нападом.

— Ремзі увесь день бере інтерв’ю і попросив мене пройтися містом та познімати реакцію мешканців. Розпитати, що вони думають про повернення Рейчел і все таке. Я вже трохи поблукав, ось вирушаю знов.

— І що ж думають місцеві? — Бел вирішила скористатися прийомом Рейчел і покрокувала геть, щоб Ешу довелося піти за нею.

— Ну, зазвичай вони приголомшені, — він перехопив камеру зручніше, щоб встигати за Бел. — Але раді, що ця історія має щасливий кінець.

— Щасливий кінець, — пробурмотіла Бел собі під ніс. Але начальник поліції вважав, що про це можна буде говорити лише коли спіймають викрадача Рейчел. А якщо його не існує, то й щасливої кінцівки теж.

— А т-ти так не думаєш? — запитав Еш несміливо.

— Серйозно? — засміялася Бел. — Хочеш, щоб я вилила тобі душу? Поскаржилася на проблеми з матусею?

— Ну, скидається на те, що наразі це одна з найбільших твоїх проблем, — він кашлянув. — Просто... помітив, що ти була наче не у своїй тарілці вчора в торговельному центрі. Якщо всі вважають тебе щасливою, а насправді це не так, я подумав, що ти можеш захотіти з кимось поговорити. Із кимось стороннім.

Еш був не просто стороннім — він був з іншого світу. У нього було три сестри і мама, яку він любив достатньо для того, щоб зробити татуювання з її ім’ям.

Чи варто спробувати? Можливо, Еш зневажатиме її за те, що вона йому розкаже, але це буде тільки їй на руку, бо вона нарешті відштовхне його, перш ніж вони зблизяться і Бел почне думати, що йому не байдуже до неї.

Одним словом, втрачати нічого.

А ще з ним не буде ніякого мінного поля, як із рідними. І він не вважає, що знає Бел краще, ніж вона саму себе.

— Я думаю, Рейчел бреше, — сказала вона прямо, уважно спостерігаючи за виразом його обличчя.

— Гаразд, — Еш прикусив губу, але Бел не розуміла, що б це мало означати. — Про що?

— Про своє зникнення. І про повернення теж. Про те, де була всі ці роки.

Ешеві очі на мить замерехтіли під опущеними віями — вантажівка, що шугонула повз, змусила його примружитися.

— Чому ти так думаєш?

Чому він дає їй шанс? Хай там як, Бел скористалася ним і заговорила квапливо, злякавшись, що він передумає.

— Вона обмовилася кілька разів, переказуючи свою історію. Наприклад, мені сказала, що викрадач не вимикав двигун, коли спинився її відпустити, але коли переказувала те саме татові, зазначила, що він заглушив машину, перш ніж вийти. А ще обмовилася, що пробула в неволі п’ятнадцять років, а не шістнадцять. Як можна переплутати таке важливе число? Учора в торговельному центрі вона згадала про браслет, який у мене колись був. Я викинула його в річку кілька років тому, коли моя подруга... Коротше, єдиним доказом існування того браслета є старе фото в моїй інсті. Рейчел не заходила в інтернет, відколи повернулася, тож ніяк не могла б за ті сорок вісім годин знайти мій інстаграм. Вона не мала б навіть знати, що це таке. Вона явно бачила його раніше. А отже, не сиділа замкнена в підвалі до ранку неділі, як каже. І ще одне: той чоловік тримав її в неволі стільки років, а тоді відпустив, не сказавши й слова, а вона не може навіть описати його як слід? І... — Бел замовкла на мить, вивчаючи його. — Гадаю, це також просто інтуїція. Відчуття, що щось тут не так, що вона не каже всієї правди.

Еш обхопив підборіддя пальцями й потягнув його донизу, допомігши собі кивнути.

— Гаразд, — сказав він.

— Гаразд? — Бел опустила схрещені на грудях руки. — Не скажеш мені, що я помиляюся, що це дивна ситуація, і саме тому все здається підозрілим, чи що я відштовхую матір через свою неусвідомлену травму покинутої дитини?

Еш стиснув губи у виразі, що міг бути усмішкою.

— Нащо мені таке казати? Я тебе боюся.

— Дякую, — Бел схилила голову. — Отже... ти мені віриш?

Клубок стиснувся в очікуванні.

— Ага.

Так просто. Навіть не повноцінне слово. Але дідько, як же це було їй потрібне!

У животі зненацька стало легко, і Бел мимохіть розпрямилася, навіть стала навшпиньки. Еш повірив їй, або ж сказав, що повірив, і цього наразі було достатньо. Їй просто потрібно було, щоб хтось став на її бік — навіть хтось незнайомий і безглуздий.

Вони розминулися з якоюсь сім’єю — усі четверо витріщилися на них, навіть не намагаючись приховати цікавість. Злагоджено, мов за командою. Той пістрявий хлопець, який вдягався, мов клоун, і донька Рейчел Прайс. За суттю — двоє чужинців, але обоє на одному боці.

— Якщо вона бреше, — сказав Еш, коли на горизонті стало чисто, — то в неї має бути якийсь мотив, правда ж? Спершу для зникнення, а тоді для повернення після шістнадцяти років. Якщо і те, й інше було несправжнім.

— Я не знаю, — сказала Бел. У неї вперше з’явилася нагода обміркувати все як слід, використавши Еша як стіну, об яку можна кидати думки й дивитися, яка відскочить. — Якщо вже тобі вдалося так ідеально зникнути, що всі вирішили, ніби ти мертва, навіщо повертатися й ризикувати бути викритою?

— Я думаю, мотив у більшості випадків однаковий: гроші, — сказав Еш, поправляючи камеру на згині ліктя.

— Але які? — Бел розвела руками.

— Я не знаю, — протягнув Еш так, наче думки все ж кудись його вели, а роздуми Бел зазвичай заходили у глухий кут. — Сьогодні Рейчел зустрічалася з Ремзі, підписувала договори на участь у зйомках та інтерв’ю. Вона не хотіла давати дозвіл на розголошення особистої інформації й зображення її життя, поки Ремзі не підняв ціну. Також виторгувала собі частку з прибутку — дуже розумно.

Бел замислилася.

— І скільки ж це грошей?

— Загальної суми я не знаю, але точно більше, ніж отримає твій тато. Мабуть, тому, що фільм про неї, а її повернення гарантує, що Ремзі вдало його продасть. Власне, у нього вже сьогодні призначені онлайн-зустрічі з великими каналами.

Тепер до клубка в животі додався клубок у голові — він вертівся й гудів, випльовуючи запитання та сценарії.