Повернення Рейчел

посередині.

— Будь ласка, не вбий нікого сьогодні, — попросила Картер, притримуючи двері для Бел.

— Нічого не обіцятиму.

Ранковий натовп розступався перед ними, гудіння голосів наростало до ревіння бензопили, учні витягували шиї й шурхали ногами, шукаючи місце з найкращим кутом огляду.

— Агов, Бел! — гукнув хтось.

Бел підкреслено задивилася в інший бік, наче не почула. — Бел, яка вона?

І на це дівчина теж не реагуватиме.

Коридор розходився у двох напрямках, і Бел та Картер пішли у різні боки. Без кузини Бел почувалася незахищеною, наче опинилася на самоті в тилу ворога. Щоб захиститися, вона схрестила руки на грудях.

Уперед, повз вівтар Рейчел. Хіба його не треба демонтувати? Живим таке не ставлять.

Дзвінок заскочив її на порозі класної кімнати, що тієї ж миті вибухнула гамором, який вилився аж у коридор. Бел сіла під вікном і поставила наплічник на сусідній стілець, забарикадувавшись від решти.

— Привіт, Бел, — пролунав глибокий голос над її головою.

Жуліан Тріпп поправляв лацкани свого піджака. Сьогодні він був виряджений, мов на свято, а його рудувато-каштанове волосся було зачесане назад.

— Чим займалася вчора, Бел? — Його щока нервово смикнулася, і з усмішки залишилася лише половина.

— Ходила по магазинах.

— Усе гаразд. Власне, я думав, тобі знадобиться більше часу, щоб, ну, звикнути до всього, — він знову потягнувся до лацканів. Схоже, з них двох звикнути до того, що сталося, потрібно саме йому.

— Я надто люблю школу, — відрубала Бел.

Жуліан Тріпп схилився нижче, спершись ліктями об стіл.

— Як вона? Твоя мама? — Він говорив тихо, але, звісно ж, тієї миті в класі запала мертва тиша — всі, як один, нашорошили вуха.

— Добре, — а тоді, у відповідь на підозріливий вираз в учителевих очах: — Наскільки це можливо.

Тріпп випростався, хруснувши ліктями.

— Якщо потрібно поговорити, Бел, я завжди поруч.

— Матиму на увазі.

Гарячка на ім’я Рейчел дісталася й до нього — ця хвороба підкосила всю школу. Цей день буде просто-таки пекельним, та Бел матиме аж сім годин, щоб відпочити від Рейчел.

Але Рейчел знайшла її й там.

Її не мало бути в школі — Бел прийшла навмисно, щоб утекти від неї. Та Рейчел виявилася першим, що побачили Бел і Картер, коли вийшли зі школи після останнього уроку. Вона стояла на шкільному подвір’ї в колі вчителів. Голос директора Вілера долинав аж до Бел.

Пан Тріпп теж був там — стояв трохи осторонь і витріщався на неї. Навіть не кліпав, наче боявся, що Рейчел зникне, щойно він заплющить очі. Зрештою, минулого разу все сталося десь так само швидко.

— Отже, Рейчел, — туркотів директор. — Чи час мені шукати причину для того, щоб найняти ще одну вчительку англійської? Твій старий стіл на тебе чекає.

Рейчел, усміхаючись, відмахнулася від нього.

— Я поки не готова про це думати.

— Авжеж, авжеж, — сказала пані Торрес. — Ти взагалі не мусиш працювати більше ні дня у своєму житті, мила.

— Щодо цього теж не певна. Пальне страшенно подорожчало за час моєї відсутності.

Групою прокотився ввічливий, стриманий сміх; учителі ніяково зачовгали ногами.

— Привіт, Жуліане. — Групка трохи посунулася, і Рейчел помітила пана Тріппа. Не відводячи очей, вона прослизнула повз учителів, попростувала до нього і обійняла. Він не відпускав Рейчел трохи довше, ніж це було прийнято, наче ті обійми були доказом її справжності. — Давно не бачилися.

— І не кажи, — шморгнув носом Тріпп. — Я думав, що ти мертва.

— Але я жива, — Рейчел ніяково крутонулася. — Навіть уявити не можу, наскільки вам дивно. Я ж знала, що жива. І завжди сподівалася повернутися. Хотіла подякувати тобі, Жулю. За те, що знайшов тоді Аннабель.

— Це сталося випадково, — він витер носа. — Але якби я під’їхав трішечки раніше...

— Оці

якби

ще нікому не допомогли, — всміхнулася Рейчел, окидаючи поглядом решту. — Треба нам якось зібратися і потеревенити як слід. У мене тепер є телефон. Донька допоможе його налаштувати, і я зможу ним користуватися. — Учора Бел цього не зробила, прикинувшись, що забула про якусь домашню роботу, аби мати виправдання заховатися в кімнаті до кінця дня. — А поки, може, напишете мені свої номери?

— Авжеж, люба, — пані Лоренс стиснула її плече. — Десь у мене був записник і ручка, — вона вийняла все це з сумочки і нашкрябала свій номер, а тоді передала нотатник по черзі тим, хто працював із Рейчел у минулому житті. До пана Тріппа записник потрапив останнім. Він відірвав аркуш і вручив його Рейчел.

— Дякую, — вона притисла папірець до грудей. — Така рада всіх вас бачити. Але я маю знайти доньку... Ох, Аннабель! Агов! Анно! Картер!

Вона замахала рукою, вириваючись із натовпу вчителів. Тільки тоді Бел роздивилася, що Рейчел вдягнула нові речі: тренч, штани в клітинку та кеди, що сяяли майже неприродною білизною.

— Привіт, — сказала Картер, щойно Рейчел підійшла.

— Привіт, дівчата, — вона всміхнулася й заховала аркуш із номерами в кишеню пальта. Там щось задзвеніло, наче ключі. — Як школа?

— Добре, — відповіла Картер.

— Нормально, — сказала Бел.

Рейчел округлила здивовано очі — вона чекала на щось більше, ніж одне слово.

— А як ваш день, тітко Рейчел? — натомість запитала Картер.

— Була дуже заклопотана, — Рейчел повернулася в бік Мейн-стріт, поглядом тягнучи за собою Бел і Картер. — Виявляється, коли повертаєшся зі світу мертвих, мусиш заповнювати цілу купу паперів. — Короткий, сухий сміх. — Знову запитання від поліції. Психіатричний сеанс. Була в Департаменті транспортних засобів, взяла тимчасові права. Розблокувала свій рахунок у банку, взяла нові ключі від будинку.

Випила кави з мамою. — Отже, цілувальниця конячих задів знову в місті. Цікаво, чи визнає вона колись, що помилялася щодо тата, чи навіть жива Рейчел буде для неї недостатнім доказом? — Ми з нею зідзвонилися ще в неділю, а сьогодні вона прилетіла до мене. Залишиться на кілька тижнів. А опісля в мене була зустріч із тією знімальною групою.

— Ого, насичений день, — сказала Картер. Вона уважно слухала Рейчел, поки Бел бездумно дивилася, як миготять її білосніжні кеди, лише злегка сіруваті на підошвах.