Страница 49 из 154
— Ага, — Бел схилилася ближче. — У комусь, схожому на сумний апельсин.
— Дякую, — кивнув Еш.
Її дратувало те, як він насолоджувався її отрутою, на всі випади відповідаючи безтурботною усмішкою. Більшість людей утікали від такого — власне, всі, на кому Бел це випробовувала, — тож в Еша точно щось не так із головою. Бел не мала алгоритму дій у таких випадках.
— Аж не віриться, правда? — посерйознішав він. Його погляд прикипів до Рейчел. — Усе це так дивно. Неймовірно.
Бел розглядала його, поки він відволікся: рівна лінія носа, пухкий вигин замислено стиснутих губ. Вона розуміла, чому він сказав
не віриться:
це й справді було дивно, приголомшливо, неймовірно. Та чи є бодай якась імовірність того, що він заклав у ці слова інше значення? Можливо, йому теж не вдається повірити в історію Рейчел — принаймні в ту її частину, яку він знає. Можливо, його теж мучать якісь сумніви.
Якби Бел розповіла про все Ешу, чи повірив би він їй? Чи став би на її бік? Чи можна було б із ним поговорити?
Ні, це смішно. Бел відвела погляд. Йому байдуже. Еш приїхав сюди, щоб зняти фільм, а потім звалити у свою Англію назавжди. Власне, вона могла навіть не намагатися: він і так збирався її покинути.
— Ага. Не віриться, — погодилася Бел, але у свої слова вона заклала зовсім інше значення.