Повернення Рейчел

А якщо це неправда, то про що ще може брехати Рейчел? Як дізнатися, що зі сказаного нею правда? Хоч щось із того сталося насправді? Невже її історія була просто вигаданою казочкою, щоб пояснити таємницю? Та ще й не дуже правдоподібною. І справді, навіщо тому чоловікові відпускати її після стількох років? Що, як викрадача взагалі не існує?

Рейчел Прайс зникла і повернулася. І тепер Бел знала достеменно, що принаймні якась частина її свідчень неправдива. А може, й уся історія.

Дверцята кабінки знову відчинилися, і Рейчел вийшла у своєму старому одязі, визираючи з-понад гори одягу в руках. Здавалося, вона не помітила власної помилки, чи просто вдавала незворушність.

— Усе гаразд? — запитала вона Бел, уважно вдивляючись їй в очі.

Бел звела стіну між ними й опустила погляд. Фігури на дошці знову перегрупувалися, скидаючи маски. І ця незнайомка нарешті зайняла своє законне місце — вони з Бел стояли по різні боки. Брехунка і та, хто її розкрила.

— Так, — шморгнула носом Бел.

Та Рейчел не відступала.

— Може, води? — запитала вона. — Ти якась розпашіла.

— Покупки... — протягнула Бел так, наче це все пояснювало.

Вони стали наприкінці черги перед касою. Ремзі та решта чекали біля виходу з крамниці.

Залізний кулак стиснув клубок у животі Бел, зчавив його й провернув, скручуючи їй нутрощі. Уже знайомий переломний момент, після якого той клубок буде неможливо ігнорувати.

Рейчел саме розглядала шкарпетки, не звертаючи уваги на Бел. Це її шанс. Рука Бел метнулася до найближчої полиці й схопила крихітний тюбик бальзаму для губ. Вона крадькома встромила його собі під рукав, а звідти — в кишеню джинсової куртки. Тут він у безпеці.

Той крихітний бальзам підгодував її клубок, наситив його. Він вгамувався, трохи розплутався. Така потрібна перерва, такий потрібний спокій, вічний потяг і вічний опір — ще одна таємна битва, от тільки тут Бел не могла обирати, на якому боці стати, бо сама була полем бою.

Вона відвернулася й ненароком спіймала Ешів погляд. Він стояв неподалік, біля стелажа з дрібничками, розтираючи між пальцями яскраво-рожеву пов’язку на голову. Він же не помітив, правда?

Полегшення тривало недовго — Рейчел була надто близько. Вони поволі просувалися до каси з кожним: «Наступний!». Рейчел тим часом вийняла татову кредитку. Клубок знову змотався, висотуючи жили з Бел. Із запізненням її наздогнав гарячий укол сорому.

Навіть якщо Еш помітив, він нічого не сказав.

Поки вони обирали одяг, торговельний центр трохи збадьорився. Це нормально для понеділка чи, може, то завдяки чуткам, що вже розлетілися? Може, люди почали сходитися, щоб побачити все на власні очі? Не всі впізнавали Рейчел одразу, але знали, що на неї треба дивитися: «Це що, акторка з того рожевого фільму про юрфак?». Ні, це не вона, але це не означає, що Рейчел не грає роль, розмахуючи паперовим пакетом у руці, поки Бел несе такий самий.

Тепер люди не обмежувалися витрішками й тицянням пальцями. У хід пішли телефони. Люди знімали Рейчел, Бел і команду Ремзі. Робили селфі з ними на фоні. Сьогодні ці обличчя куплять їм купу вподобайок і коментарів. Бел почухала носа середнім пальцем, зруйнувавши комусь кілька світлин та відео.

Зненацька Рейчел спинилася, вискнувши підошвами об підлогу, і втупилася кудись перед собою.

— О! Тепер тут «Старбакс», — Рейчел пожувала щоку й повернулася до Ремзі, щоб пояснити. Мабуть, вона не розуміє, що вони знають про неї все, що тільки можна знати. — Колись тут була інша кав’ярня, «Муз Маус». Я працювала в ній після коледжу. У них були найкращі булочки з корицею. Я мріяла про них весь цей час. Аннабель, ти, мабуть, не пам’ятаєш? Коли ми виходили звідти, ти завжди була по вуха в цукровій пудрі.

Бел похитала головою. Ні, булочок із корицею давно не стало, разом із пам’яттю про зникнення Рейчел і тим, що сталося з нею насправді. Бо історія Рейчел явно ще не була розгадкою.

— Я мріяла про те, як ми з тобою з’їмо тут по булочці, — видушила з себе Рейчел, втупившись у кав’ярню скляними очима.

Джеймс відійшов так, щоб зняти їх обох перед «Старбаксом». Хоч старої кав’ярні давно не стало, місце досі було впізнаваним. Це було місце з останнього відео з Рейчел Прайс, знятого за кілька хвилин до того, як вони з донькою зникли посеред білого дня.

— У «Старбаксі», мабуть, теж є булочки з корицею, — зауважила Бел.

— Але точно не ті, — сумовито шморгнула носом Рейчел і покрокувала далі.

У Бел не було іншого вибору, лише піти за нею.

На повороті Рейчел підійшла до неї і схилилася.

— Ось там, — прошепотіла вона так, щоб не почули камера та знімальна група, показуючи на двері з написом

«Тільки для персоналу». —

Там були ті сміттєві баки. Там ми ховалися, — її обличчя опинилося надто близько, і очі Бел защипало.

Їхня

таємниця, яку пам’ятала лише одна з них. Бел кліпнула, розриваючи цей зв’язок, і відступила. Чи можна вірити хоча б цій частині історії? Зрештою, як інакше вони могли зникнути?

Останньою зупинкою був «Ті-Мобайл», де Рейчел хотіла купити собі телефон. Еш попросив у працівників дозвіл на зйомку, і консультант радо погодився, з неприродною жвавістю й люб’язністю пояснюючи Рейчел усе про тарифні плани та телефони. Водночас він не забував триматися під найкращим кутом до камери і час від часу зиркав на своє відображення у вітрині, поправляючи волосся.

Вони зупинилися на найновішому айфоні з місяцем безліму. Бел болісно замружила очі, гостро співчуваючи татовій кредитці.

— Мабуть, звикнути буде нелегко, — сказав консультант, розтягуючи свої п’ятнадцять хвилин слави. — Тепер телефони мають сенсорні екрани. Але, думаю, донька вас навчить.

— Навчиш, Анно? П-пробач, Б-бел. Допоможеш мені налаштувати телефон? — Рейчел повернулася до неї.

— Авжеж, допоможе, — відповів за неї консультант.

Бел усміхнулася, бо камера досі знімала:

— Звісно.

Із цими словами вона лишила Рейчел біля каси, а сама пірнула в глибину магазину, зникнувши з кадру, щоб дати своєму натомленому від театральності обличчю відпочити. Проте там уже стояв Еш. Це вийшло випадково — вона йшла

не до нього.

— Тож, — сказав Еш стиха, взявши руки в боки. — Що нового від суботи?

Бел криво посміхнулася:

— Нічого особливого. Вирішила навчитися в’язати.

— Справді? — Еш схилив голову набік. — Я б тобі спиць у руки не давав.

— Чому це?

— Просто здається, що вони швидко опинилися б у комусь. — їхні погляди зустрілися на мить.