Повернення Рейчел

— Я стільки всього пропустила — не знаю, з чого й починати. Але в коридорі про все точно не поговориш, — сказала Рейчел. Її очі вже були сухі, але нижня губа досі ледь помітно дрижала, попереджаючи про нові сльози. Може, вона тільки щойно це усвідомила: поки її не було, дехто встиг прожити ціле життя. — Прошу, проходьте, сідайте.

Джефф і Шеррі зайшли у вітальню, привітавши Чарлі новими «о

господи»

і

«не віриться».

Рейчел зиркнула на Бел тим своїм незрозумілим поглядом. Відтак ввічливим жестом пропустила Картер уперед, а тоді пішла й сама.

І справді, Бел дасть собі раду. Вона зачинила двері, грюкнувши гучніше, ніж треба було.

Тато зварив іще кави. Шеррі принесла кексів — якраз були вдома, тож чом би й не взяти. Бел вони здавалися страшенно недоречними: яскрава жовто-синя поливка й барвиста посилка, наче це якесь свято. Бел лише нещодавно поснідала, тож не встигла зголодніти, дякую.

Ніхто не питав про втрачений час Рейчел, обходячи ті шістнадцять років великими, незграбними колами. Мабуть, тато попросив не підіймати цю тему. Здавалося, Рейчел була щаслива з того і розпитувала всіх про все. Мабуть, їй набридла історія про власне зникнення й повернення — зрештою, за останні двадцять чотири години їй довелося переповісти її мільйон разів: Бел, Чарлі, поліції Ґоргема, поліції штату, федералам, представникам офісу генпрокурора. Це мало бути виснажливо, особливо коли в тебе випитують усе в найдрібніших подробицях. Тим паче що вона вже раз запорола свої свідчення. Час уже перестати про це думати. Може, варто з’їсти кекс.

— Картер, розкажи про себе, — сказала Рейчел, вивчаючи свою небогу, затиснуту між батьками на дивані. — Які предмети тобі подобаються в школі? Як розважаєшся?

Ось, знову це запитання. Не схоже, щоб Рейчел знала щось про розваги, але, мабуть, після шістнадцяти років зникнення воно й не дивно.

— Я люблю англійську літературу, — відповіла Картер, смикаючи рукав.

— Справді? — просяяла Рейчел. — Ти ходиш у Ґоргемську старшу з Бел? Я колись викладала там англійську літературу.

Картер ввічливо кивнула. Вона вже це знала — їй теж доводилося щодня минати вівтар Рейчел. Тітка, мабуть, ще не здогадується, що стала найпопулярнішою таємницею цього містечка.

— Яка твоя улюблена книжка? — запитала жінка.

Бел вона цього не питала. А Бел теж любила читати.

— М-м, я люблю...

— Власне, Картер — танцівниця, Рейчел, — втрутилася Шеррі, драматично відсьорбнувши кави. — Балерина. Має всі шанси стати зіркою.

— Ого, справді? — очі Рейчел спалахнули. — Це неймовірно. Хотіла б я колись побачити, як ти танцюєш.

Картер проковтнула шматок кексу.

— За кілька тижнів моя танцювальна школа влаштовує концерт, — повідомила Картер. Це що, запрошення? Бел вона на такі заходи не запрошувала.

— Це величезне навантаження, коли ти ще в школі, — сказала Рейчел. — Ти справді так любиш танцювати, Картер?

— Обожнює, — відповіла за неї Шеррі, стискаючи коліно Картер. — Це сенс її життя.

Картер кивнула. Якось вона говорила Бел, що їй простіше дозволяти мамі говорити замість неї. Шеррі любила говорити, а Картер — не завжди. Тож вони були командою, як і належить мамі з донькою.

— Отже, Рейчел, — Шеррі знову зосередилась на ній. — Чарлі каже, що завтра вранці буде пресконференція. Ти готова сповістити світу про своє повернення? Журналісти ж одразу накинуть на вентилятор, даруйте за мою французьку.

Здавалося, Рейчел не знає, що на це відповісти.

Замість неї заговорив Чарлі: досі він був мовчазний і тримався ближче до Бел.

— Це не перший наш вентилятор — переживемо. Ми ж сім’я.

— Цього разу має бути легше, — додав Джефф. — Причина для новин радісна. І це нарешті очистить твоє ім’я, Чарлі. Більше ніхто не думатиме, що ти вбив свою дружину.

— Мені нічого вдягнути, — тихо промовила Рейчел, присоромлено опускаючи погляд на свою піжаму, що контрастувала з ошатнішим одягом решти.

— Люба, — Шеррі співчутливо стисла губи й заспокійливо підняла руки. — Не хвилюйся про це — я щось позичу. Чи, може, у Бел щось знайдеться, — Шеррі підштовхнула її поглядом. — У вас однаковий розмір. Бел, у тебе ж має бути щось для мами, правда? Якась чорна сукня?

Усі дивилися на неї, чекаючи відповіді.

— Ем, ага, — озвалась Бел. — Щось знайду.

— Дякую, Анно, — Рейчел видушила з себе бліду посмішку, як зображення тьмяного голосу.

Трясця, невже так складно запам’ятати? Бел сподівалася, що хтось виручить її й виправить Рейчел, але раптом у двері постукали.

Чарлі насторожився.

— Ти щось замовляла, Бел?

Та похитала головою і вийшла за ним із кімнати, утікаючи від очей Рейчел, занадто схожих з її.

Чарлі глибоко вдихнув й потягнув двері на себе.

За дверима стояв Ремзі. Поруч — Джеймс із камерою на плечі. Саба та Еш трималися позаду, на сходах. На кучерявому Ешевому волоссі красувалася надягнена задом наперед жовта кепка. Над усією командою нависав Сабин мікрофон на довгому тримачі.

— Даруйте, що без попередження, — сказав Ремзі, із шерехтінням проводячи долонею по щетині. — Я намагаюся до вас додзвонитися відучора, коли ти втекла зі зйомок, Бел, — здавалося, йому трохи соромно за це. Наче він розумів, що розв’язав мінісекрет в тіні головної таємниці. Але Ремзі ще не знав, що і її вже розплутали. Він довідається вже за

три... —

Ми перенесли відтворення на інший день. Але прийшли не тому, —

...два... —

Слухайте, не знаю, як і сказати, але до мене долетіли якісь дивні чутки. Коса, власниця готелю, розповіла, що чула від когось, начебто Рейчел по...

...один...

Зненацька обличчя Ремзі зблідло, в зубах застрягло розламане слово. Очі округлилися. Від жаху, чи захвату, чи всього водночас.

Он вона, в коридорі, визирає з-за спини Чарлі, наче прикликана звуком власного імені. За шістнадцять років це не спрацювало ні разу, а тепер — безвідмовно.

— ...повернулася, — пошепки закінчив Ремзі.

Еш звівся навшпиньки і вигулькнув із-за його плеча, вишукуючи поглядом ту, кого побачив Ремзі. Спершу помітив Бел, і лише потім перевів погляд на жінку поруч.

«Дупа», — промовив він самими губами, забувши стулити рота після останньої «а».

— Привіт, — Рейчел примружилася. Вона явно не чекала побачити на порозі свого дому шоковану британську знімальну групу.

— Р-рейчел? — пробелькотів Ремзі. — Рейчел Прайс?

Рейчел вийшла вперед, глянувши спершу на Бел, а тоді на Чарлі, наче просила їхнього дозволу зізнатися. Ніхто з них її не зупинив.