Страница 35 из 154
— Тепер ми підемо до криміналістів, які візьмуть мазок із твоєї щоки. З твого дозволу, звісно.
Бел втупилася в нього, і Дейв правильно прочитав запитання в її очах.
— ДНК-тест, — пояснив він. — У Рейчел ми вже взяли мазок. Це потрібно для того, щоб довести її особу.
— То... може бути не Рейчел Прайс? — запитала Бел. Можливо, справа була саме в цьому. Ось звідки було те відчуття неправильності. Бо якби це справді була її мама, чи не відчула б Бел...
— Ні-ні, звісно, це вона, — Дейв майже засміявся, підводячись. — Це і справді твоя мама. У нас немає ні дрібки сумнівів. Це просто стандартна процедура.
Він попрямував до дверей.
Щойно Дейв відвернувся, Бел вхопила зі столу ручку, встромила її собі в рукав і також підвелася — усе одним плавним рухом.
— А тоді? — запитала вона.
Дейв повернувся. Його рука вже лежала на клямці.
— Тоді нас чекає багато роботи. Треба з’ясувати, в чиєму повноваженні опиниться справа. Підготуватися до пресконференції. Найімовірніше, вона буде в понеділок уранці. Усе зміниться, коли преса про це дізнається, тож ми хочемо як слід до цього підготуватися.
— Ні, я про зараз. Увечері, наприклад.
Дейв примружився, він був спантеличений.
— Куди її відвезуть? — запитала Бел. — Де буде Рейчел?
— Твоя мама? — вираз його очей став м’якшим, у них заіскрила тиха усмішка, покресливши шкіру в кутиках зморшками. — Аннабель, вона поїде додому з вами.
— О, ясно.