Страница 33 из 154
Чарлі найдужче смикнувся, гупнувшись головою об стіну.
— Хто там? — гукнув він і прошмигнув попід стіною до виходу з кухні. Перетнув вітальню й попрямував до вхідних дверей.
Рейчел озирнулася на Бел. Білих струмочків на її брудному обличчі стало більше, хоч дівчина не бачила, щоб вона плакала. Бел показала підборіддям на двері: краще хай Рейчел іде першою.
Рейчел почовгала у вітальню. Зараз її ноги підсохли, і на підлозі залишався підсохлий бруд та кров’яні клаптики.
Погляд Бел прикипів до вікон, що виходили на подвір’я. За огорожею, на фоні післяобіднього сонця блимали червоно-сині вогники. Але ж... вона так і не викликала поліцію.
Прочинилися вхідні двері.
— Перепрошую, що турбую, Чарлі, — загримів глибокий голос, розбиваючи на друзки ту млосну, химерну тишу, що оповила дім. Реальність постукала у двері.
Бел вийшла в передпокій з Рейчел, але трималася від неї осторонь.
Тато зайняв собою більшу частину дверного отвору, проте Бел усе-таки розгледіла землисте обличчя Дейва Вінтера, начальника місцевого відділку, яке бовваніло над татовим плечем. Сиве волосся, заправлене під форменний кашкет, в тон йому. Скільки разів вони вже так стояли? Тато біля дверей, Дейв на порозі.
— Нам надходять якісь дивні дзвінки. Один від вашої сусідки, пані Нельсон. Вона каже, що бачила Ре...
Дейвові темні очі вловили дві постаті позаду Чарлі й забігали між Бел і Рейчел. Спинились на останній.
Він аж рота роззявив, і його вуса нависли над зубами.
— Матінко рідна, — тільки й сказав.
Дейв зняв кашкет і притиснув до жетона, пришпиленого на грудях.
— То це правда.