Повернення Рейчел

Учителька викликала поліцію вже за кілька хвилин, швидко усвідомивши свою помилку. Мене знайшов Дейв Вінтер, начальник відділка, і витягнув із тієї машини. Я зникла на якісь сім-вісім хвилин. Філліпа арештували і зрозуміли, що це був той самий чоловік, який приходив до Джеффа та Шеррі. І що це він стежив за нами всі ці роки.

— Авжеж, поліція розглядала Філліпа як підозрюваного у викраденні Рейчел, але не знайшла жодних доказів його причетності до її зникнення, — підсумував Ремзі замість неї. Йому висунули обвинувачення у переслідуванні, викраденні людини і видаванні себе за працівника правоохоронних органів. Алвес визнав свою провину за всіма пунктами й отримав три роки ув’язнення. Шість років тому його випустили, але ваша родина вже одержала від суду заборону наближатися до вас. Усе правильно?

— Так. Йому не можна підходити до нас.

Ремзі прокашлявся.

— Власне, ми намагаємося зв’язатися з Філліпом, сподіваємося, що він погодиться взяти участь у зйомці цього документального фільму. Якщо нам вдасться його знайти і він погодиться на розмову, що б ти хотіла йому переказати?

Бел задумалася на мить. Колись її відповідь була б інакшою, але тепер вона була на десять років старшою і настільки ж паскуднішою.

— Щоб ішов у дупу. І запитати, чому він вважає, що найбільше з усіх заслуговує на відповіді.

Здавалося, Ремзі задоволений такою відповіддю.

— Добре, — сказав він. — Дуже добре, Бел. Гаразд, гадаю, час зробити перерву на обід.

***

Обід складався з сумного зів’ялого сандвіча та пакетика чипсів. Бел їла мовчки, дивлячись, як Джеймс з Ешем налаштовують камеру у вікні машини. Еш метушився, мов хлопчик на побігеньках.

Несправжня Рейчел стояла неподалік, спиною до Бел. Свій сандвіч вона не їла, бо тимчасово відмовилася від вуглеводів: наступного тижня у неї мав бути кастинг. Про це вже знала кожна душа на знімальному майданчику.

— Я ще ніколи не знімалася в документалці, — саме казала вона якійсь жінці зі знімальної групи. Мабуть, то й була Луїза — матір несправжньої Бел.

— Он як? І що ти думаєш про цю справу? Справжня головоломка, еге ж? — Луїза роззирнулася крадькома: чи їх ніхто не підслуховував.

Сюрприз! Бел стоїть за їхніми спинами, метрів за шість. Треба озиратися не лише в боки, а й за спину.

— Не те слово! — озвалася Дженн. — Як вони зникли в тому торговельному центрі? Мов крізь землю провалилися! А потім мала просто з’являється в машині геть сама?

Мала

теж не знала відповіді на жодне з цих запитань.

— Божевілля якесь, — погодилась Луїза. — Що думаєш, з нею сталося?

— Якщо чесно, — сказала Дженн, і її пронизливий голос став схожим на шепіт. — Як на мене, тут усе очевидно.

Очевидно, так? Цікаво, послухаємо.

— Це був її чоловік.

Той звичний клубок умить став більшим за живіт Бел і посунув угору хребтом, мов товстезний пітон.

— Я думаю, він убив Рейчел. Це найлогічніше.

— Недарма перший підозрюваний — це завжди чоловік, — озвалась Луїза, проте вона не справляла враження остаточно переконаної.

— Дуже шкода доньку, — продовжувала Дженн. — Яке сумне, скалічене життя.

Кулак Бел мимохіть стиснувся довкола пакетика з чипсами, і вдушив його на смерть. Як вона посміла? Лишіть її з Бел на хвилину, і тоді вона матиме сумне скалічене обличчя. Нехай щастить із кастингом.

Бел пожбурила зім’ятий пакетик з чипсами в голову несправжньої Рейчел.

— Гей!

В яблучко.

Але Бел уже марширувала повз, сердито шурхаючи землею і щебенем ґрунтової дороги. Навіть не озирнулася.

Цікаво, вони всі так думають? Усі ті нові люди і стара четвірка, якій Бел починала довіряти? Еш? Ремзі? Можливо, насправді Бел ніколи не мала жодного впливу на історію. Можливо, вона завжди була реквізитом, який вони переставляли з місця на місце.

Клубок дедалі розростався, смикав і тиснув, тож Бел закрокувала швидше, майже бігла повз копію машини, лишаючи сліди на несправжньому снігу, до густого полотна дерев.

Вони проковтнули її, обіймаючи тінями, і допомогли зникнути.

— Бел?

Або не зовсім.

— Агов! — Чийсь голос наздогнав її навіть тут. Еш.

— Не аговкай до мене! — Бел пришвидшила крок.

— Куди ти? — Він силкувався наздогнати її, проте чіплявся незручними джинсами за підлісок.

— Я психонула і втекла. Мене немає, — виплюнула Бел.

— О, зрозумів, — відказав той. — М-можеш зробити це трохи пізніше? Маємо відзняти ще кілька сцен.

Бел крутонулася: лісова пожежа в очах, дике гарчання в горлі.

— Іди в дупу, Гаррі Стайлз.

І він пішов.