Повернення Рейчел

Глава 10

Сніг теплого квітневого ранку з присмаком раннього літа. Від сонця, що пробивалося крізь крони, дорога була плямиста, дерева пишніли зеленню. Штучний сніг. Зроблений із пошматованого паперу, якщо вірити Ремзі. Не всюди, бо це було б надто дорого, а їм не дозволяв бюджет. Якраз достатньо для кадру: присипана машина і асфальт довкола.

— Це точно та автівка, — сказав Ремзі, аж занадто собою пишаючись. «Хонда Аккорд» 2007 року в королівському синьому кольорі.

Бел вдала, що її це вразило. Проте це не може бути точно та автівка, — та досі стоїть десь у поліції, — але на екрані відрізнити їх буде неможливо. Автівку припаркували на узбіччі, приблизно на тому самому місці, де вона стояла на поліційних світлинах. Вузенька безіменна дорога, що вела на другу автомагістраль від парку Муз Брук. Частину дороги відгородили поставленими впоперек фургонами й пікапами, і довкола здіймався ранковий лемент сердитих клаксонів.

Погляд Бел намертво приріс до машини. Тієї самої, за кермом якої була того дня Рейчел; тієї, з якої вона зникла і в якій покинула Бел.

Ремзі уважно спостерігав за нею.

— Якщо це занадто, будь ласка, скажи, — промовив він.

— Це занадто.

Але Ремзі вже хтось покликав. Сьогодні з ними було четверо нових працівників, додаткова камера, ще більше мікрофонів, ще більше металевих скринь і ще більше голосів. Один із них пролунав просто над вухом Бел.

— Привіт, Бел, — сказав Еш, і почути його на цій вирваній із часу та сезону дорозі було вкрай дивно.

Бел обернулася від машини і глянула на нього.

На плечі він тримав невеличку камеру з приєднаним зовнішнім мікрофоном. Червона лампочка на камері блимала. Бел кліпнула у відповідь.

— Ремзі просив зняти трохи позалаштункових сцен, — пояснив він.

— Штучний сніг, — сказала Бел.

— Так, це якесь жахіття. Я тут ще з п’ятої. Дочекатися не можу, коли це скінчиться і життя повернеться в звичне русло.

— Амінь.

Що ж, можливо, вони не такі вже й різні, як здавалося. А хоча ні, забудьте: Еш був одягнений в чорно-білу сорочку в тонку смужку, заправлену в зелені штани кльош з яскраво-рожевими підтяжками. Він засукав рукави — на одному передпліччі виднілося тату.

— Бачу, ти вбрався як на зиму, — сказала Бел.

— Як завжди.

— Принаймні ведмедів розлякаєш, — сказала Бел, силкуючись бути спритнішою за нього.

— Стривай, у Нью-Гемпширі є ведмеді? — він нервово ковтнув слину, зиркаючи на дерева.

Бел засміялася, і Еш теж. Отже, це був жарт. Її дратувало, що він вважав себе дотепним. Насправді це було зовсім не так.

Еш переступив з ноги на ногу.

— Ремзі казав, у четвер тобі було зле. Сподіваюся, зараз краще.

— Що це? — запитала вона, показуючи на його руку.

— Татуювання. У Нью-Гемпширі такого не роблять?

— Я про те, що це

таке, —

Бел намагалася роздивитися сірі малюнки, що повзли по одній його руці, перемежовані річечками блідої шкіри.

— Спогади. Ну, знаєш, усякі родинні штуки.

— Ні, не знаю, — вперлася Бел.

Еш простягнув руку перед камерою, що досі знімала.

— Троянда — це моя сестра Розі. Без колючок, бо вона завжди дуже мила. Лілія — це ще одна моя сестра, яку звуть — ти правильно вгадала — Ділі.

— А листок?

— Фіговий листок — це моя найстарша сестра Єва, дружина Ремзі. Я наймолодший. Ось, оце згасле багаття. Мене звуть Еш(попіл.), до речі. Щойно спало на думку, що я так і не відрекомендувався. Еш Меддокс. Оця пташка над ліктем — це моя мама Бріджет, але всі кличуть її Бьорді(пташечка.), — Еш викрутив руку, показуючи їй порожню частинку шкіри біля зап’ястка. — Треба ще для Ремзі(баран.) щось зробити. Але він не хоче бути старою рогатою вівцею.

— Оте багаття — найгірше з усіх, — сказала Бел, сподіваючись помститися за ведмедів.

— Скажи? — він радісно шморгнув носом, вкладаючи в це слово зовсім інший зміст. — Мама, мої сестри, Ремзі... Усі вони чудові люди. Я єдиний довбеник у сім’ї.

— Ти ніколи не думав про те, щоб... ну, не знаю... стати нормальним?

У цей момент до них під’їхала машина і врятувала Еша від Бел. Вочевидь, барикаду відчинили, щоб її пропустити.

— Ремзі, вона тут! — вигукнув Еш, скориставшись з нагоди втекти від Бел. Недовго ж він витримав! — Вона приїхала.

Хто то

вона?

Аби тільки не коняча дупа. Бел була єдиною з родини, хто мав сьогодні прийти на знімальний майданчик. Їм потрібна була тільки Бел, бо вона була єдиною, хто був тут у момент зникнення Рейчел.

Машина загальмувала за метрів десять від них. У її лобовому склі відбивалося сонце.

Двері з пасажирського боку прочинилися.

З автівки вийшла Рейчел Прайс.

Бел заклякла.

Не відчувала нічого, крім крижаного подуву зимового вітру — однакового зовні і зсередини.

Не може бути.

Рейчел приставила долоню до брів, затуляючи очі від сонця. Вбрана в той самий одяг, в якому була на момент свого зникнення. Чорні джинси і червона кофтинка з довгими рукавами, зверху — довге сіре в’язане пальто. Те саме, яке вона лишила в машині.

Рейчел здавалася такою ж, якою була того останнього дня — ні на рік не старшою.

— Привіт, — сказала вона, не звертаючись ні до кого конкретного, голосом із дзвінким нью-йоркським акцентом.

— Привіт, Дженн, радий бачити, — Ремзі підбіг до неї підтюпцем. — Бел, дозволь вас познайомити.

Він схопив Бел за лікоть, відриваючи її від землі, і повів до Рейчел.

Не до Рейчел.

До несправжньої Рейчел.

Тепер Бел чітко це бачила. Її мозок почав прокидатися, і потилицею наче покотилися холодні краплі.

— Дякую за довбане попередження, — засичала вона, вириваючи свій лікоть із руки Ремзі. Еш ішов за ними хвостиком, знімаючи все.

Ремзі глянув на неї добрим збентеженим поглядом. Ага, наступного разу хай думає.

— Я казав тобі, що це відтворення подій, — сказав він. — Я думав, ти розумієш.

Вони спинилися.

— Бел, це Дженн — акторка, яка сьогодні гратиме роль твоєї мами. Дженн, це Бел — донька Рейчел Прайс.

— Дуже приємно, — Дженн луснула жувальною гумкою і простягнула Бел руку.

Та не подала руки — була надто зайнята розгляданням незнайомки. Тепер, коли вона стояла близько, відмінності стали помітними: інакший колір очей, форма підборіддя, чоло без родимки. Але спершу, на якусь мить...

— Ви схожа на неї, — сказала Бел замість привітання.

— І ти теж, — відповіла Дженн.

Наче їй потрібна була ще одна причина для антипатії до цієї жінки.

— Але Рейчел була гарніша, — швидко вколола Бел.