Страница 21 из 154
Відштовхувати людей нескладно — треба просто знати секрет. І Бел ще жодного разу не програла: рівної їй просто не існувало. Вона майстерно змушувала людей залишити її ще до того, як вони самі захотіли б її покинути. Результат той самий — всі ж зникають рано чи пізно, — а це швидше і не так боляче. Таке вже життя: вічні пошуки шляху, де болітиме менше.
І це саме те, що вона хоче зробити зараз.
Бел штовхнула двері своєї класної кімнати і вліпилася спиною в стіну, налякавши пана Тріппа, що сидів за столом.
— Господи, Бел, — він приклав руку до грудей, ховаючи те, що тримав у долоні.
Але Бел встигла роздивитися, що то було: маленьке дзеркальце, у якому пан Тріпп, без сумніву, розглядав своє рудувато-каштанове волосся.
Готувався до зйомки.
Але його шкіра була землиста, а під очима темніли ті самі кола, що й завжди. Цього він не виправить.
— Пане Тріпп, у мене місячні, все дуже погано, кров тече рікою.
Його очі забігали за скельцями окулярів у роговій оправі. Він аж рота роззявив.
— І мені недобре, — Бел видушила з себе вдаваний кашель, розбризкуючи слину по кімнаті.
Тріпп втупився в неї ще пильніше і трохи відкотив своє крісло на коліщатках.
Бел кашлянула ще раз. Крекнула. Притисла руки до живота.
— Щось мені зовсім зле. Може, ковід. Мабуть, мені краще побути вдома.