Страница 18 из 154
— Нічого серйозного, якісь дрібниці. От як із вхідними дверима на відео. Вона почала забувати речі, про які раніше завжди пам’ятала. Не вимикала духовку вчасно — і їжа підгорала. Забувала, що лишила Бел у ванні. Плита, крани, вікна, відеоняня. Усяке таке. Я думаю, це було якось пов’язано з дитиною — кажуть, що з мамами таке буває в перші роки. Може, їй не варто було так швидко повертатися на роботу, навіть на пів ставки. Але я не думаю, що це щось варте уваги.
Бел засовалася на місці — підлога під нею зненацька здалася надто твердою. На відміну від Чарлі, вона вважала це вартим уваги. Вона теж забувала зачинити вхідні двері, перемкнути воду, коли виходила з душу, і замкнути сміттєвий бак у сезон чорних ведмедів — знала чудово, що має все це робити, і щоразу була впевнена, що зробила. Тато ніколи на неї не сердився — навпаки, був аж надто лагідний. Чи помітив він схожість? Якщо й так, він ніколи про це не казав. І це добре, тому що Бел не хотіла бути схожою на Рейчел Прайс навіть у дрібницях. Якщо поруч із нею ставало світліше, поруч із Бел буде темніше. Якщо Рейчел була забудькуватою, Бел докладе ще більше зусиль, щоб бути уважною.
— Бел, — знову заговорив Ремзі, — я знаю, що минуло вже шістнадцять років, і що ти вважаєш, що твоя мама, найімовірніше, мертва. Але якби вона якимось чудом повернулася, що б ти хотіла їй сказати?
Бел не знала, з чого й почати. Нічого. Вона не мусить розкривати душу перед Ремзі. Дещо можна не розповідати, вона нікому нічого не винна.
— Важко сказати. Я її навіть не знала.
— Я
знаю, — втрутився Чарлі, рятуючи її. — Я багато про це думав, мені це навіть снилося. Хотілося тримати її в обіймах. Просто обійняти і сказати, як я її кохаю. Як я за нею сумую. Усі запитання могли б зачекати.
Шеррі гучно висякалася.
— Усе гаразд, люба? — запитав її Джефф, але та лише відмахнулася від нього.
— Цього ніколи не станеться, я це знаю, — голос Чарлі тріснув надвоє, ловлячи собою невідворотні сльози. — Але це те, що я зробив би.